Біблійні казки: Казки та легенди про святих

І як умер вiн iз тими обручами, так його з ними i поховали, i ото з тих обручiв i виросло три дерева – кипарис, кедрина i треблаженне древо.

Звiдки взялися вошi i блохи

То ще перед потопом було. Людей було мало, земля родила добре, не потребувала так тяжко працювати, як тепер. Ще чоловiки то на полювання iдуть, то на риби, а жiнки сидять дома. Нудно iм було. Та й одна зачала Бога просити:

– Господи, коби чоловiк хоч якусь щипавку мав, щоби йому так не скучило!

Ну, то Пан Бiг тото вислухав – певне ся в таку годину помолилася, досить що як на ню впали вошi, блохи i всiляка гидь, то таки ii на мiсцi розточили.

А вiд неi розлiзлися по усiх людях.

Потоп

Їдного часу задумав Господь затопити землю i витопити всiх людей, якi тiлько були, та й каже до iдного святого чоловiка:

– Роби ти, – каже, – корабель, святий чоловiче, бо я хочу землю затопити!..

От той чоловiк i зачав робити корабель: теше стовпи, пилить дошки, – сказано, щоб усе до мiри було. А чорт, як на збитки, прийде уночi та й усю його працю переробить не до мiри: там надрубае, там надпилить, там переструже, так що анi способу разом поскладати.

А чоловiк бiдний нiчого й не знае: все теше та й теше, а тих i не змiряе…

Аж Господь iзнов говорить до него:

– Складай, праведниче, корабель! Взавтра потоп буде!

Ото i кидае вiн тесати та пилити, зачинае складати… Але що вiзьме – усе не до мiри: то тонке, а то коротке… Що тут робити у свiтi Божому? А взавтра потоп! Заламав вiн руки та й стоiть над дошками.

А Бог йому i говорить з неба:

– Не журися, чоловiче мiй! Що довше, те стули, i буде коротке, а що коротке – натягни, то й буде довге, та кiнчай живо корабель, бо узавтра потоп!

Тiлько скiнчив вiн корабель, аж земля i зачала в морi потопати. Злiтаються пташки, збiгаються звiрi, а той вiдбирае зi всього по парi i впускае в корабель, iден тiлько сильний птах-носорожець не хотiв iти в корабель, за те його i покарав Господь, щоб вiн не гордiв зi своеi сили…

Ото упiрнула земля. Пливае корабель, пливае i носорожець, а птахи, бiднi птахи, так i кричать, так i б’ються в повiтрi.

Уже, бiднi, i iз сили спадають, нiгде вiдпочити, – а носорожець пливае собi, i рiг його, як вiха, стирчить над водою. От тi птахи i сiдають на той рiг, сiдають та й сiдають, а носорожець тримае. Далi не витримав та так i впiрнув головою в воду. Птахи позлiтали та й знову сiдають, а носорожець iзнов у воду головою. І злiтали, i сiдали, аж поки зiвсiм не втопили носорожця.