Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Зробив ваги, повiшав на брамi, кладе на iдну шайку мамин чепець, а на другу женського клоччя та й реготить, аж качаеться, що клоччя перетягае.

Аж приходить мама.

– А чого, – питае, – смiешся так, сину?

– Та як же не смiятись, – каже Соломон, – коли жiночий розум не варт i жменi клоччя!

Закипiла мама.

– Почекай же, – каже, – погане песеня: я ж тебе затрачу!

І зараз же казала слугам завести його в лiс, убити, а iй на знак принести його серце i мiзинний палець.

Взяли його слуги та й ведуть до лiсу, а Соломон i почав слугам говорити:

– Не вбивайте, – каже, – мене, добрii слуги! Дайте менi хоч трохи ще пожити на бiлому свiтi! Вiдрiжте палець, без нього я обiйдуся, а серце виймiть у собаки та й занесiть до мами! Вона не пiзнае!

Ото слуги i послухали Соломона: врiзали йому мiзинний палець, а серце взяли у собаки та й понесли до царицi, а Соломона пустили жити.

Але що вже то помагало Соломоновi, коли йому i так назначено було тiлько три роки жити?

Сiв бiдний Соломон та й плаче, а святi з неба дивляться та й собi плачуть:

– Де то вже такiй розумнiй дитинi та й не дати жити!

От вони i просять Бога, щоб Бог позволив йому хоч трохи ще прожити.

– Коли вам так хочеться, щоб Соломон прожив iще на свiтi, то iдiть ви на землю та просiть людей, щоб йому своiх лiт удiлили!

Ото святii i зiйшли на землю. Ходять, просять – нiхто не уступае, аж приходять до iдноi староi баби, що вже сто лiт прожила, а ще сто лiт прожити мала.

– Бабуню, – кажуть, – змилуйся над Соломоном, удiли йому хоч пiвкопи своiх лiт.

Ото баба послухала iх та й удiлила, а Соломон зачав жити бабиними лiтами.

Пiдрiс уже Соломон порядно та й думае поiхати в гостi до царицi. Вибрав такий час, що царя не було вдома, нарядився купцем та й iде до царицi.

Приiжджае, показуе товари, але, мабуть, вiн сам царицi подобався, бо щойно тiлько покаже, все то царицi до сподоби.

– А що хочеш, купче молодий, за тii товари?

– Та нiчого, царице, – каже купець, – хiба дiвчину на нiчку.

– Добре, купчику! – каже цариця. – Зоставайся ж ночувати!

Ото спить собi купець на царськiй перинi, а цариця й посилае йому дiвчину. Купець оглянув, вiдсилае назад та й каже:

– Велика!

Цариця посилае другу, купець подивився i ту вiдсилае: каже, що маленька. От цариця йде сама та й лягае коло нього.