Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Догадався купець, кладе руку на груди та й говорить:

– Се тii дуди, що я в нii грав! – Потiм на природу, та й промовив: – А се тii брами, що я ними виходив!

Бiльше для Соломона не треба було нiчого. І тiлько мати заснула, вiн устав та й виписав на стiнi: «Правда, що жiночий розум не варт i жменi клоччя, коли рiдная мати з своiм сином спала».

Написав – та й поiхав.

А тим часом приiхав i цар, прочитав та й пiзнав, що то вже Соломонова справа, та задумуе його вiдпитати. Ото робить вiн золотого плуга та й посилае його возити по всiм свiтi i записувати, скiлько хто буде за того плуга давати.

Повезли слути того плуга, возили та й возили, нiхто не цiнив менше тисячi червоних. Ото вже вони повертаються додому, аж здибують пастуха, пастух сидить собi та й жвакуе хлiб. От вони його насмiшки й запитали:

– Як думаеш, парубче, чи багато варт отсей плужок?

А парубок устав, подивився на того плуга та й каже:

– Гнiвайтесь не гнiвайтесь, а я вам правду скажу, що як в маю не буде нi краплi дощу, то вiн не варт i цього куска хлiба, що я доiдаю!

Записали вони i сее та й поiхали додому.

Цар iх i питае:

– А що, люди: як там цiнили мого плуга?

– Та всi добре, Богу дякувати! Їден тiлько, – кажуть, – убогий пастух не цiнив його i за кавалок хлiба, як тiлько в маю дощу не буде.

– Правду ж вiн казав, добрii люди, i то не пастух: то син мiй, Соломон… Шукайте його!

Пiшли слуги шукати – шукали, шукали та й не знайшли.

Видумуе Давид другу штуку. Видае баль i спрошуе людей з цiлого свiту.

Ото й позбирались люде, посiдали за столи, страва то усе такая добiрная, тiлько б поживати, а тут не можна, бо у кожного ложка на два локтi.

Сидять гостi над тою стравою та й куняють. Вже й царевi докучило дивитися на них, i пiшов вiн на часок до царицi, аж показався Соломон:

– А чом, – каже, – люде, не iсте?

– Та як же ж тут iсти, – заговорили люди, – коли ложки такii проклятi?

– То годуйтесь, як дiти, ложками через стiл!

Послухали люди та й стали годуватись. Приходить цар, – усi iдять.

Розпитався, – йому й кажуть, що так i так було. За Соломоном, – але його поминай як звали!

То так i умер Давид, а не вiдпитав Соломона. І як умер Давид, то Соломон став на його царство, i як став на царство, то i задумав iзмiряти небо.

Зробив собi такого круга та й став пiдiйматись до неба.

Ото вже пiднявся у самую хмару, аж святий Петро ходить у хмарi та й до нього каже:

– Стань, Соломоне, тут твоя границя! А то далi як пiдеш, то й не вернешся.