Казки про богатирів та лицарів

Йдемо смiло!

Вiн став бiля ворiт, а короля послав у палац до витязьки. Вона питае:

– Чому ти так рано пригнав свинi?

– Я iх не пригнав, – вiдказуе король. – Свинi потопилися.

– Тодi йди повiсся!

Тодi озвався Єруслан:

– Ану, тихо, гадюко!

Вона впiзнала його голос i зразу замовкла. Єруслан схопив витязьку, кинув ii на землю й почав бити залiзним прутом. Поламав один прут i питае:

– Яку силу чуеш?

– Ще центнер зерна могла би пiдняти.

– То забагато тобi! – сказав Єруслан i поламав на нiй другий прут.

– Ну, а тепер яку силу чуеш?

– Можу ще пiдняти мiшок пiр’я.

– Це теж забагато! – i Єруслан поламав на нiй i третiй прут.

– Ну, гадюко, яку силу чуеш?

– Може, якесь решето гусячого пуху ще пiднiму, а може, i нi.

– Цього тобi досить. Тепер будеш знати, як свого чоловiка шанувати. Дивись, коли наберешся сили, то я знову ii з тебе виб’ю, як не будеш чоловiка поважати!

Король був би i не вiдпустив вiд себе Єруслана, але той сказав:

– Не можу залишитися, бо мушу ще й свою долю шукати.

Повернувся вiн до свого батька. Дивиться, а той уже старий та ще й коростявий, слiпий. Собаки його лижуть. Єруслан каже:

– Чому ви, дiду, дожилися до такоi старостi? Ви ж були царем. Хiба у вас немае дiтей, щоб вас доглядали?

– Немае.

– Я не вiрю! Мусили ви мати хоч одну дитину.

– Був у мене один син. Витязь сильний був на весь свiт. Ще з малостi калiчив дiтей i худобу, i я мусив його загубити.

– Ось бачите, якби ви його тодi не загубили, вiн би оженився i його жiнка доглядала б вас.

– Так, так, було би добре…

– А хiба тут, у вашiй державi, нема дохтора, який би вас вилiкував?

– Були дохтори, але нiчого не можуть зробити.

– А що би вам допомогло?

– Снилося менi, що е один витязь – Щит Огненний. Якби хтось його убив i принiс iз нього жовч, i помастив мене тим жовчем, то я би став здоровий.

– Я пiду до того Огненного Щита, – каже Єруслан.

– Не йди, сину, бо вiн тебе вб’е.

– Ще не народився такий витязь, який би мене вбив!

Єруслан пiшов до Огненного Щита.

– Не печи мене, Огненний Щите, я до тебе йду служити, а не воювати! – гукнув Єруслан.

У Щита було багато слуг. Найнявся i Єруслан, i Щит полюбив його. Водив Єруслана по своiй державi. Якось привiв його на одне поле, а там було дуже багато могил, якби цiле мiсто заросло травою. І питае Єруслан:

– Що це таке?

– Це витязi, могили iх.

А одна могила була бiльша.