Казки про богатирів та лицарів

– Тут лежить витязь, – каже Щит, – який мав силу на весь свiт. Коли я його вбив, то вiн свою шаблю закинув пiд себе, а я досi не можу витягти ту шаблю. Я половину царства дам тому витязю, котрий би ту шаблю звiдти вийняв.

А Єруслан каже:

– Я вийму ту шаблю.

– То йди вийми.

– Не тепер, а як не будеш бачити.

Пiшли вони геть. А на другий день Щит посилае Єруслана витягати шаблю:

– Якщо ii принесеш, то половина царства – твоя!

Прийшов Єруслан до великоi могили, а вона проговорила:

– Чого ти прийшов, Єруслане Лазаровичу?

– Чого прийшов? За твоею шаблею!

– Я дам тобi шаблю, тiльки розумно воюй нею, не так, як я… Я зарубав, було, Щита.

Слуги закричали: «Рубай ще раз!» Я рубанув, а голова знову приросла до тiла, i вiн вiдтяв мою. Його треба вбити одним ударом. Бери шаблю. Вiн буде iй радий, а ти, як пiдiйдеш, махни нею i з одного удару вiдрубай йому голову – iнакше вiн твою вiдрубае. Слуги будуть кричати: «Бий ще раз!» – але ти не слухай. Скажи: «Витязька рука б’е раз, та гаразд».

Іде Єруслан. Як побачив його Щит Огненний, рушив йому назустрiч. Єруслан махнув шаблею, i голова витязя злетiла. Слуги нараз почали кричати:

– Рубай ще раз!

– Нi, витязька рука б’е раз, та гаразд! – сказав Єруслан.

Вiн розпоров Огненного Щита i вийняв з нього жовч.

Повернувся Єруслан до батька, помазав його жовчем – пропала короста, i провидiв зразу, зробився молодим. Каже вiн:

– Ну, сину, тепер будемо жити!

– Ой нi, няньку! Я не можу бути на одному мiсцi, мушу йти по свiту – шукати й свою долю.

Задумав Лазарович оженитися. Знав вiн одну дiвчину в сусiднiй державi й каже:

– Няньку, я тепер пiду, а через рiк i один день прийду вас навiдати.

І сiв на коня. Приiхав до кордону, а кордон охороняють витязi. Вiн трапив на витязя, який називався Івашко. Почав його питати Івашко:

– Куди йдеш?

– До вашого царя доньку сватати! – сказав Єруслан.

– Нi, до нас ти не пройдеш. Нiкого не пропустимо, анi пташки.

– А я пройду!

– Тодi давай мiрятися силою.

Єруслан говорить:

– Розбiжися i вдарся у мене. Якщо зiб’еш мене з коня – можеш менi вiдрубати голову.

Розбiгся Івашко, вдарився в Єруслана, а той i не ворухнувся.

– А тепер держися, бо я розбiжуся, – каже Єруслан.

Вiн розбiгся, вдарився у витязя i збив його з коня. Єруслан вiдтяв Івашковi голову. Бачать люди, що в iхню державу зайшов незнайомець, але мовчать, нiчого не кажуть, якщо його пропустили витязi. Приiхав до царя.