Казки про богатирів та лицарів

– Як так, то – на! – i такi три ляпаси дав меншому братовi, аж лице у того загорiлося.

А середущий такi самi ляпаси втяв з другого боку.

Продовжують полювати далi.

Прикро наймолодшому. Зняв iз стрiли шматок кори й заховав у торбу. Не вiдiйшов i на вiдстань пострiлу, дивиться – на каменi орел!

Ой та сього вже треба вбити…

Наладив стрiлу, пустив, та знову не влучив. Стрiла лиш вiдлупила шматок кременю.

Прибiгли брати.

– Що ти пiдстрелив? – запитуе старший.

– Нич.

Знову вiдлiчили меншому по три ляпаси й вернулися кожний на свое мiсце.

Дуже йому жаль, але йде далi. Бачить – летить ворон й у дзьобi щось свiтиться.

– Ба, що то?

Натяг лука i встрелив у ворона. Птах упав йому пiд ноги. Дивиться хлопець – а у дзьобi криця.

Прибiгли брати i втрете надавали ляпасiв. Тодi старший каже:

– Будемо йти в’едно (вкупi), бо сей дурень усi своi стрiли на дурницi випустить.

Рушили далi, а молодший сховав крицю в торбу.

Йдуть лiсом усi трое й вийшли на галявину, а впоперек неi тiкае серна. Пустили стрiли i вбили серну.

– Браття, – говорить старший, – будемо вечеряти. Дивiться: колодязь. Там сядемо й приготуемо на вечерю м’ясо.

Потягли серну, а той колодязь незвичайний – з мiдi й шатро при ньому мiдяне.

Оббiлували забиту серну, зробили рожни i хочуть пекти. Але тiльки зiбралися розвести вогонь – нема чим пiдпалити! Мусять голоднi лягати спати… Айбо молодший каже:

– Браття, ось ви добре дали менi по писку.

– Згоднi…

Молодшому братовi сього було доста, бо вiн був добрий хлопець.

– Нi, не пiднiму на вас руку. Я вам i так розкладу вогонь.

Взяв зi своеi торби кору, уламок кременю i крицю. Закресав i через якусь хвилину вже горiло вогнище.

Спекли м’ясо, наiлися, напилися з колодязя води й лягли в мiдне шатро. Перед сном старший каже:

– Браття, спiть спокiйно, я буду сторожити, щоб не погас вогонь.

Брати заснули, а старший не cпить.

До пiвночi в лiсi була тиша. А опiвночi одразу задув вихорище, аж лiсом колише. Знялася страшна буря. Бiля колодязя спустився семиголовий змiй i просто – на царевича. Пороззявляв пащi, полум’ям все спереду себе палить.

Старший схопив шаблю i – на змiя! Почалася боротьба. Хлопець геть охляв, але зрубав усi голови дракона. Коли вiдтяв сьому – так ослаб, аж сiв. Тодi лиш отямився, як вогонь почав гаснути, бо кров змiя заливала ватру.