Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Чоловiк лiг i зараз захропiв. Прокинувся наступного дня, аж сонечко вже високо. «Е, нiчого, до обiду упораюся! Хiба тут великого розуму треба? Перше всього – затопити пiч, а там все вже пiде, як по маслу».

Затопив i почав товкти просо в ступi на кашу, та згадав про той горщик iз сметаною – дiстав з полицi, прив'язав собi ззаду на спинi до пояса – думае: «За одним заходом i пшоно стовчу, i масло зiб'ю».

Вилiз на ступу – товче, той горщик i собi товчеться по спинi та пiдскакуе, аж виляски йдуть, а та сметана хлюпаеться i на спину, i на землю, а вiн товче!

Коли чуе: кури закричали.

Вiн прожогом надвiр, аж капосна ворона несе одне курча.

«Е! Стривай же, я ж тобi штуку встругну!»

Загнав курчат в сiни, половив, пов'язав валом одне до одного i випустив знову надвiр. Спiймав гуску, зарiзав ii i почав скубти. Скуб, скуб та й пригадав, що ще закришки немае на борщ, i корова в оборi не годована, i недоена, бо реве, аж обора гуде! Схопив вiдро i дiйницю, та до корови, аж тут здоровенна шулiка як ухопе одне курча, а за ним всi десятеро так i поiхали вгору, i як язиком iх злизало!

– А сто ж чортiв його матерi з такою роботою!

Та нiчого не вдiеш.

Забув з досади i про корову, i повернувся до хати. Та знов до ступи. Висипав пшоно в горщик, до дiжки – аж в нiй i води нема.

– А не сто чортiв його матерi з такою роботою!

Побiг по воду, налив у горщик та до печi, аж там все вигорiло i погасло.

– Чи не сто чортiв!

Сюди, туди за сокирою, але, згадавши, що жiнка часом ховае дрова пiд пiл, полiз туди… аж нема!

– Чи не сто чортiв з такою…

Аж тут дверi – рип! І входить жiнка, а за нею рябенький песик, що ходив з нею в лiс.

Поздоровкалась до нього – сiла на лаву та й сидить. А кругом таке, що хоч з хати тiкай! Хата не метена, пiр'я по всiй хатi, чоловiк ii увесь в сметанi i в пiр'i – чиста проява! А той песик був голодний, хвать ту гуску та ходу з хати!

– О дивiться, дивiться, – каже жiнка, – ваша цюця та вашу гусю вхопила!

Тут уже вiн не видержав:

– І не сто ж чортiв твоiй матерi!.

. А ти ж чия?! А ти ж чия?!

Та вже довiку зарiклися в гостi ходити!

Гуцул, чорнокнижник i цiсар

Один гуцул мав трьох синiв. Поля у них не було, i кепсько iм жилося. Найстарший син сказав:

– У нас нема, неню, за що рукою зачепитися. Що менi тут робити? Пiду я у свiт, може, там десь знайду свою долю…

– Іди, сину, – мовив йому батько.

Найстарший поклав хлiба у торбину та й пiшов, куди очi дивилися. Не минав дорогою нi сiл, нi мiст.