Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Став спочатку пiд вiкно й дивиться, що в хатi робиться. Жiнка така весела бiгае коло печi, а на постелi лежить молодий панок i з нею весело говорить. «О, – думае вiн собi, – то я при вiйську дванадцять лiт служу, а вона з паничами кохаеться». Знiмае з плечей карабiн i цiлиться в жiнку. Але нагадав собi дiдовi слова: «Лiпшi розмисли, як замисли». «Нi, не буду поки що стрiляти, а ввiйду до хати», – подумав.

Жiнка, як побачила, кинулася до нього, обнiмае, цiлуе. І до того, що на постелi:

– Сину, це тато прийшов…

Вродливий панич кинувся до нього, а вiн аж руки опустив:

– Це хто?

– Син наш.

Через два днi йде комарiвський чоловiк до свого боднарiвського товариша в гостi. Зустрiчае i викторiвського. Приходять до жiнки, привiталися:

– А де ваш чоловiк, газдине?

– Ще з вiйська не прийшов. Писав, що скоро буде, то я з дня на день чекаю…

– Як так? Вiн вже три днi мав удома бути. Ми разом з ним йшли додому, але вiн з Викторова навпростець через лiс пiшов.

– Не може бути!

Пiшли всi трое його шукати.

Отаке-то…

Дотепний жарт

Один убогий чоловiк прийшов до дуки позичити жита на посiв.

– Не можу, – каже дука, – бо тобi треба позичати на вiчне оддання.

– А чому б то я й не вiддав? – питае убогий.

– Тим, що ти убогий, i нiчим буде вiддати.

Убогий помовчав трохи та й каже:

– Хiба убогому i на свiтi не жити? Е, нi, це ще надвое баба ворожила! Хто знае, мо', убогий ще з бiльшим почтом i повагою сидiтиме у кого за столом, нiж багатий?!

– Так же, так! Не ти б казав, не я б слухав! – вiдмовив дука.

– Як тебе посадять, то мене й подавно, – зауважив убогий.

Дука аж на мiсцi не всидить: як можна, щоб такий дрантогуз та був у бiльшiм почотi, нiж вiн. Узяв зi злостi та й забився з убогим об заклад на пару волiв; коли, значиться, убогого приймуть де краще, нiж його, то вiн повинен вiдцати убогому пару волiв, коли ж багатого, то вбогий мусить iз жiнкою цiлий рiк задарма робити багатому на пару волiв.

– Ну, куди ж пiдемо? – запитав убогий.

– Ходiмо до попа, – промовив дука.

Пiшли. От увiйшов багач до попа, вклонився низенько та й просить, щоб той позичив йому сорок пудiв вiвса.

– Добре, – каже пiп. – Ось я вдягнусь та й одважу, тiльки щоб ти менi за це виорав десятину пiд ярину.

– Добре, батюшко, виорю.