Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Тодi пiп питае убогого:

– А тобi що треба?

Убогий пiдiйшов ближче, нахиливсь до вуха батюшцi та й каже пошепки:

– Та я викопав учора в лiсi бочонок золота, хочу просити вас, батюшко, висвятити його.

Пiп одразу повеселiшав та й каже до дуки:

– Ти вийди у сiни, бо я маю тим часом дещо з Семеном побалакати.

Вийшов дука у сiни, а пiп знов до Семена:

– Ну то як же ти, Семене, той бочонок думаеш святити?

– Та хочу, щоб ви приiхали до мене у господу, та там уже й тее… зручшiше буде.

– Нi, Семене, тут буде зручнiше.

Знаеш, як iздити з усiм причандаллям, а людське око прозоре, всевидюще. Лучче вже тут, Семене.

– Ну, хай уже буде й так, вам краще про це знати. То пiду ж я за золотом.

– Е, нi, Семене, чекай-но! Добре дiло добром треба й пошанувати, сiдай лишень ближче до столу!

Сiв Семен кiнець столу, а пiп бiля нього. Попадя миттю внесла миску свiжоi риби, поставила на стiл графин горiлки. Семен поглядае на все це та тiльки вусом пiдморгуе.

Чарку за чаркою налива пiп собi i Семеновi, попадя теж кiлька разiв пригублювала.

П'ють собi та закусують. Але Семен п'е, та розуму не пропивае: як тiльки пiп пiднесе йому чарку, то вiн пiднiме ii угору, цокнеться з попом, так що й вiнця трiскаються, а сам на весь голос (щоб чув дука у сiнях) «за здоров'я» промовляе.

А дука стоiть пiд дверима у сiнях, все те чуе та аж мiниться од злостi.

Пiсля закуски пiдвiвся Семен, подякував та й каже:

– Так ви ж тут, тее… поки я принесу золото.

– Добре, добре, – каже пiп.

 – Тiльки ж швидше!

Повагом переступив убогий через порiг i пiшов собi вулицею – тiльки ж не за золотом, а за волами дуки.

Взяв вiн воли за налигач, цьвохнув батогом, iде та й приказуе:

– Гей, воли, цабе, кгезан, уже тебе не побачить твiй дука-пузан! Гей, сiрi, цабе, мурий, хай зна пiп, як убогий жартуе.

А пiп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поiв.

Дурень та чарiвна сопiлка

Було в чоловiка три сини: два розумних, а третiй, Іван, дурний. Батько iх подiлив хазяйством та й умер.

Пiшли всi брати щастя шукати. Тiльки розумнi свое хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа, так вiн i ту з собою взяв.

Ідуть вони та й iдуть, i вже стало смеркать. Дiйшли до лiсу та й кажуть:

– Давайте вилiземо на дуба та переночуемо, а то щоб розбiйники не напали.

Один i каже:

– А цього дурного бiса де дiнемо з ступою?

Іван на те:

– Думайте за себе, а я сам вилiзу на дуба та й заночую.