Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Брати й балакають мiж собою:

– Як нам вести дурня – сором; та треба вести – такий наказ!

От як зiбрались усi в дворець, цар став iх гостити i медом, i вином, – усього такого багато! На останне стала частувать усiх царiвна. Частувала вона, частувала, коли прийшла й до дурня; дурень i бере чарку лiвою рукою. Вона спитала:

– А правою чого ж ти не береш?

– Та забив палець.

– Ану покажи, чи здорово?

Дурень розв'язав палець, а перстень так i осiяв хату. Царськi слуги тодi та того дурня умили, вимили з голови попiл, причесали, вiн i оженився з царiвною, та й живуть собi!

Батько та син

Був собi батько, а в нього один син.

Одного разу почали вони молотити, i син на снiдання нарiзав беззубому батьковi самих шкуринок, а собi брав м'якушку. Встав батько з-за столу голоднiсiнький, одначе пiшов-таки молотити.

Як стало вже сонечко на обiд, син i кличе батька обiдати.

– Пiдожди, сину, – одмовив йому батько, – бо ще iсти не хочеться.

Пiдождав син трохи, а iсти дуже хоче; от вiн i кличе удруге батька, а батько оп'ять i каже:

– Та щось iсти байдуже.

Вже й сонце з обiду звертае, а вони все ще не йдуть обiдати.

Дивуеться син, що батько й досi не йде обiдати, та й питае:

– Чому це ви, тату, й досi не голоднi? А в мене аж шкура болить – iсти хочеться.

– А тому, – одмовив йому батько, – що iв шкуринки, а в шкуринцi увесь хлiб; м'якушка ж все одно що й трава, в iй сили немае…

З тоi пори став син собi шкуринку зоставляти, а батьковi м'якушку.

А тому того й треба.

Бiда

Жив собi багатий пiп, i мав лише одного сина. Той змалку нiчого не робив. Коли пiдрiс вiн, вiддав його пiп до школи. Прийшов час – оженив сина. А пiсля батьковоi смертi той залишився на його парафii.

Ось одного разу молодий пiп подумав: «Люди говорять, що iм бiда. А я зрiс, оженився i жодноi бiди на свiтi не знаю!»

Наказав вiн слузi закопати на трактi слуп i на ньому написав з одного боку версту, а з другого прибив таблицю.

Їхав тим трактом цар. Дивиться: з одного боку слупа написано версту, а з другого – таблиця прибита. Каже вiн фурмановi:

– Пiди-но прочитай!

Скочив той з карети, пiшов i читае вголос. Цар послухав, щось записав i поiхав.

Приiхав цар додому i затребував до себе попа.