Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

– Тю, тю, дурний! Хiба ж так можна? Ти прийди туди, де ночував, стань пiд ворiтьми та й мичи: «Му-му-му!..» А теля почуе та й обiзветься до тебе, от тодi ти його i бери.

От Хома узяв мiшечок, хлiба в мiшечок та й подавсь. Прийшов у село, найшов там той двiр, де ночував, положив голову на ворота та й давай мичать. Мичить та й мичить, а теля все не одзиваеться. Коли це виходить хазяiн двора та й пита його:

– Чого ти тут, чоловiче, мичиш?

– Та чого? Я тут у вас недавно ночував та й отеливсь на печi, так тепер жiнка прислала мене, щоб я взяв у вас свое теля.

– А, так це ти?

– Я.

– Ну iди ж ти у хату, так ми тобi i вiддамо твое теля.

Хома здуру i пiшов. От тiльки що вiн на порiг, а тут як ухопили його за шерсть та як почали кулачити, щоб не робив слави людям та не лякав iх. Кулачили-кулачили, трохи печiнки не вiдбили; доти його вчили, поки Хома якось не вирвавсь iз рук та не втiк iз хати. Як вихопивсь iз хати, та тодi давай Бог ноги: насилу з душею втiк.

Приходить додому, до своеi жiнки, а вона його i пита:

– Ну що, чоловiче, узяв свое теля?

– Хай тебе поб'е лиха година з твоiм телям. Тепер я знаю, що то воно за теля таке було.

– Тю, тю на тебе! Верзе не знать що; сказано – «дурному нi в людях, нi дома», так воно й есть.

Життя i смерть

Оженився молодюк, почав газдувати. Побудував собi хатину, посадив садок. Народилося в сiм'i двое дiточок – дiвчинка i хлопчик. Жилося людям добре.

Та одного разу хлопчик захворiв.

Сидить коло нього батько, i мати, i сестричка. Хлопчик перевертаеться з боку на бiк вiд болю, а вони зарадити не в силi.

Батько вже не може дивитися на муки своеi дитини. Вийшов надвiр, ходить по садку. І бачить, хтось до нього наближаеться.

– Хто ти? – питае чоловiк.

– Не впiзнаеш? Я – Смерть. Маю забрати твого сина!

Чоловiк почав просити:

– Ой, не бери сина! Вiзьми радше мене! За моiми плечима, небого, вже немала дорога, а йому ще треба йти.

Перед ним – усе життя.

Простягнула Смерть кiстлявi руки i каже:

– Ну, ходи!

Та чоловiк одразу почув, як б'еться його серце, як кров тече у тiлi. І подумав, що вiн, правду кажучи, ще в таких лiтах, коли жити хочеться. Оглянувся довкола – на хату, на сад. За садом видно гори… А Смерть держить простягнутi руки, хоче його взяти! Пошкодував чоловiк вiддати життя за малого сина. Почув, як кiнь заiржав у стайнi, як пес загавкав на прив'язi.