Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Хотiв i свою маму вбити, та вона впала на колiна, плакала й просилась.

Передала мати йому все царство. Заволодiв Бова i тим, i тим царством, царствуе собi, живе-поживае та добра наживае.

Царевичi Васильки

У одного царя був син. Цар був старий, тому вирiшив вiн сина оженити i вiддати йому царювання. Так i зробив. Синовi присягли, i вiн став царювати.

Царський палац був коло моря, i молодий цар з жiнкою полюбляли на човнi по морю прогулюватися. Та одного разу пiшла цариця до моря без чоловiка, але iз служницями, i сiли вони на човен утрьох.

Служницi взяли весла, управляють i iдуть. Раптом, коли трохи вiд’iхали вiд берега, човен перекинувся, i служницi потопились. А цариця перетворилася на качку i полетiла поверх води над морем.

То чарiвниця човен перевернула, а сама перетворилася на царицю, прийшла до царя i каже:

– Нещастя яке трапилося! Перекинувся човен у морi, так я випливла, а служницi потонули.

От i живе цар з нею, як зi справжньою жив, – вiн i не здогадуеться, хто вона.

Та куди цар не iде, його справжня жiнка качкою стае i летить за ним.

Одного разу iде вiн широким шляхом, а вона наперед полетiла, спустилася, стала знов жiнкою i народила двох синiв. Поклала iм по голуб’ячому яечку кожному пiд праве плече i сказала:

– Їжте, сини моi, – не заiдайте, спiть – не засинайте, пийте – не запивайте!

Обгорнула iх ковдрою i на шляху поклала.

Доiжджае цар, дивиться: щось лежить на дорозi, ковдрою обгорнуте. Пiд’iхали ближче i стали, бо конi далi не йдуть.

– Пiди, – каже цар кучеровi, – подивися, що там таке?

Схопився кучер, побiг, подивився, прибiгае i доповiдае:

– Це двое дiток маленьких, тiльки що народжених.

Цар сам пiдiйшов, подивився на них i каже:

– Берiть iх у коляску.

Повернувся додому, позвав священика, та й охрестив тих дiтей i дав iм обом iм’я Васильки.

Ростуть вони не по годинах, а по хвилинах. За один мiсяць стали вони ходити, стали й говорити. На другий – стали вже й грамотi вчитися. І красивi такi дiтки, що не можна на них i надивитися.

Але його жiнка, теперiшня цариця, люто зненавидiла iх.

Якось вiдлучився цар з дому на трое дiб у якесь мiсто велике, i вона знае, у який час вiн повернеться. Узяла вона i тих дiток потруiла. Повбирала iх гарно i поклала обох на стiл.

Приiздить цар додому, доносять йому, що тi дiтки, котрих знайшли на дорозi, Васильки, померли. Входить цар до кiмнати i бачить, що дiтки лежать на столi мертвi. Узявся вiн за голову, заплакав.