Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

– Чого вони вмерли? То б один, а то обидва разом?

Жiнка каже:

– Хiба я винна? Вони, як попили, похворiли трохи i вмерли разом.

Зробили труну, позолотили ii i зсередини, i зверху, внесли в церкву, а наступного дня, щоб поховати на цвинтарi, призвали священика.

Проситься дяк:

– Дозвольте, ваша царська величнiсть, переночувати коло тих дiток. Буду я псалтир над ними всю нiч читати.

– Читай, брате, – дозволяе цар.

Ну, i ночуе дiд у церквi, читае.

Коли серед ночi прибiгае до нього пiп i каже:

– Чого ти тут читаеш? Ходiмо, в мене для тебе iнша робота е!

Вiн не слухае, читае.

Тут бiжать три жандарми iз шаблями:

– Чого ти не слухаеш? Зараз бiжи до попа, бо голову тобi знiмемо геть!

А вiн одно робить: читае, нiкуди й не дивиться.

Не стало раптом того нiчого. Шибочка угорi у церквi брязнула, i спускаеться качечка на землю. Спустилася, стала жiнкою i почала плакати над дiтками своiми.

Плаче та промовляе:

– Любi дiтки моi! Я ж вам яечка дала. Я ж вам казала: iжте, iжте, сини моi – не заiдайте, спiть – не засинайте, пийте – не запивайте! А ви заiли, запили i поснули! Якби вас, дiточки, не ховали ще одну нiч, то я б вас, дiточки, оживила у ту нiч.

Дяк усе це чуе. А вона коли плаче, то золото з очей, як сльози, сиплеться, а коли говорить, то срiбло з рота дрiбне випадае. Знов ударилася качечкою i в ту саму шибочку i вилетiла.

Коли розвиднилося, приходить той дяк, що читав, до царя i каже:

– Дозвольте, ваша царська величнiсть, сказати.

– Говори, брате, – цар каже.

– Тi дiтки нехай ще одну нiч у церквi побудуть.

– Ну, нехай. На тобi тисячу рублiв i йди собi.

Вiн узяв, пiшов додому, випив чаю i лiг спати.

Виспався, узяв псалтир i пiшов знов у церкву. Увiйшов у церкву, окреслив себе кругом i поробив хрести навкруг того круга, а сам посерединi став i почав читати: бо вже знае, що буде.

Коли посеред ночi з’являеться повний полк солдат та й гукають до нього, бо круга перейти не можуть:

– Геть iз нашого мiсця!

Вiн одно робить, читае. Гнали, гнали, пiками, шаблями махали – нiчого йому не можуть зробити. Зникло це – з’явилися змii вогненнi, кричать:

– Тiкай! Церква горить!

А вона нiби й справдi горить – огонь так i сиплеться. А вiн усе читае.