Перейти темряву

Нема заради чого й чим жити!

Марта аж стишила кроки, уражена цiею жахливою думкою. Вiдверто кажучи, iз такою яснiстю ця думка надiйшла до неi вперше. Робота, дiм, часом – вечiрки, iнодi – нуднi побачення з нудним передбачуваним фiналом, серiали, якi дивишся «впiвока», аби не лежати в суцiльнiй тишi, випадкове, несистематизоване читання – аби просто втупитись очима в сторiнку, iдучи в транспортi.

Захоплень немае. Справжнiх друзiв – теж. Таланту Бог не дав…

Чим жити?!

Марта iхала в метро, дивилася на людей довкола себе й думала – невже вони всi так само живуть, як i вона.

І купу своiх дрiбних буденних справ сприймають за справжне життя, клопочуться, метушаться, вiдвойовують собi мiсце пiд сонцем, яке, врештi-решт зводиться до цiлком певного масштабу: «два на два» – на цвинтарi. Навiщо все це?

А може, не всi так живуть? Погляд вихопив постать худорлявого юнака, що хилитався над нею, мов водорость пiд водою, тримаючи в руцi книгу «Диво польоту», а нижче дрiбними лiтерами в лапках було написано «Історiя космонавтики».

Марта посмiхнулася майже крiзь сльози – нi, не всi…

Обличчя юнака було зосередженим i вiдстороненим, нiби вiн перебував в iншому вимiрi. Вiн уважно й захоплено дивився на сторiнку, iнодi здiймаючи очi й позираючи за вiкно – у небо. А потiм, перепочивши вiд своiх фантазiй, знову повертався до якихось складних малюнкiв у книзi. У нього було тонке, натхненне обличчя – обличчя, що мало не спустошений вираз. Чи цiкава була б йому вона, Марта? Напевно, що нi.

Марта зiтхнула й перевела погляд далi.

Жiнка, що сидiла поруч, теж утупилася в книжку – кольоровий, мов обгортка вiд льодяника, любовний роман. Теж iнший вимiр. Вона уявляе себе Дiаною, Анжелiкою, Ізабеллою чи Скарлетт i свято вiрить, що завтра iй на голову звалиться Ред Баттлер чи дон Педро з маленькими чорними вусиками й поведе по бурхливому житейському морю, аки по суху. Їi життя насичене мрiями й дурницями, i вона нiколи не замислиться над його штучнiстю.

І не буде страждати вiд думок про власну недосконалiсть.

А чим живе вона, Марта? Можливо, пригода зi слухавкою дае шанс щось змiнити, поворушитись, когось врятувати чи знайти однодумцiв?

«От роззява! – подумки лаяла вона власницю телефону. – Мабуть, зайшла помiряти ганчiрки й випадково сунула апаратик до кишенi новоi сукнi, а потiм так i повiсила ii на кронштейн. Тепер, певно, вирiшуеться щось важливе в ii особистому життi.