Рожеві сиропи

 – тисяча – то непомiрний тягар».

– Добрий вечiр, добрий вечiр, шановнi телеглядачi, – пропищав голос ведучого, блондинистого телепня з довгими ногами. – Сьогоднi у нас ювiлейний, семисотий, розiграш лотереi «Супергрошi»…

Дядя Сергiй Валентинович схопився зi стiльця й вимкнув телевiзор.

– Нерви, – тихенько промовив вiн.

Кiлька разiв глибоко дихнув, почесав лiвий вус i знову увiмкнув пекельний ящик.

Лототрон вже накручував своi шаленi оберти. Листоноша закусив нижню губу.

– Перший номер, – прокричав ведучий, – двадцять два!

Серце листоношi не витримало, й на секунду Сергiю Валентиновичу здалося, що вiн помер, але за якусь мить чорна пелена перед очима зникла i вiн почув другий номер:

– Чотири.

– Нi! – Валентин Сергiйович схопився за шлунок, потiм за голову i знову за шлунок.

– Одинадцять, – мовив ведучий.

– Уже сорок гривень. Ланцюжок.

Листоноша пiдвiвся зi стiльця й заходився ходити з одного кiнця кiмнати в iнший. Вiн посмикав трохи пiдiм’яту унiформу, що висiла на кiмнатних дверях, й уявив, як завтра пiде купувати цеп, як дивитимуться на нього продавцi й як по-новому поiде його веломашина.

Але не встиг вiн додумати, як голос ведучого пискнув:

– Тридцять. Шановнi глядачi, номер тридцять!

– Тисяча. Тiльки не це! Тисяча гривень, – прошипiв Сергiй Валентинович i пiдбiг до екрана телевiзора.

– Передостаннiй номер… номер п’ятдесят два…

Дядя Сергiй Валентинович вiдсахнувся вiд екрана – той чомусь виявився червоним, усе навкруги стало червоним, i листоноша навiть не помiтив, як опинився на пiдлозi.

Йому ввижалися чорнi сови та дикi ланi, але Що саме вiдбулося, вiн збагнув лише тодi, коли прийшов до тями.

Телевiзор показував фiльм для дорослих, знадвору гавкав сусiдський пес, дядя Сергiй Валентинович був переможцем п’яти номерiв. Вiн навiть не дивився, скiльки ж це грошей, якщо випаде п’ять номерiв. П’ять тисяч? Десять? А шостий? Який був шостий номер? вiн схопив свiй бiлет i глянув на зворот. Руки листоношi гарячково тремтiли.

Пiт стiкав з чола чималими цiвками й падав на старий, ще бабин килимок. П’ять номерiв – десята частина вiд джек-поту. Джек-пот-джек-пот… господи. Вiн кинувся до кухнi випити води, але замiсть води хильнув оцту, чого навiть i не помiтив.

– П’ять номерiв. Десята частина. Не може бути. Нiяким чином. Чудасiя! – закричав вiн i впав посеред кухнi на колiна.

Листоноша був власником ста двадцяти семи тисяч гривень.

– А який шостий номер? Я прослухав.