Амаркорд (збірник)

– Не всi, але багато, – я вирiшила не давати йому розслабитися, адже невiдомо, яка несподiванка виявиться наступною i як зреагуе на неi нетренована аристократична психiка наймолодшого нащадка аристократичного роду фон Драхенфельдiв.

Але я недооцiнила його. Герман дуже швидко збагнув, що дiйснiсть, яка його оточуе, не можна сприймати серйозно, треба бавитися у все це, нiби в захоплюючу гру. І гра ця йому страшенно сподобалася.

– Я ще нiколи не приймав душ iз вiдра, – захоплено дiлився вiн по телефону своiми першими враженнями з мамою.

Не знаю, що уявила собi пiсля цього фрау фон Драхенфельд, але моiй мамi було незручно за невлаштований побут, який довелося вiдчути на власнiй шкiрi першому бароновi, який побував у темному i заставленому старенькими меблями помешканнi, що в Нiмеччинi давно потрапило б «на межу капiтального ремонту» або стало б квартирою-музеем на зразок нашого «Шевченкiвського гаю».

«Так жили, а в багатьох поселеннях живуть i досi народностi захiдних украiнцiв», – розповiдала б екскурсовод i демонструвала б особливо допитливим туристам ручну м'ясорубку виробництва 1955 року.

Так от, моiй мамi було страшенно незручно за вiдсутнiсть теплоi води, внаслiдок чого й виникала необхiднiсть приймати душ «з вiдра», тобто поливатися водою, нагрiтою на газовiй плитцi. Германовi сподобалася ця розвага. Щоправда, вже на третiй день грiти воду йому набридло, тож вiн ставав пiд холодний душ i жодного разу не поскаржився на дискомфорт.

Намагаючись справити приемне враження на моiх рiдних, Герман iз порога висловив старанно пiдготоване в дорозi: «Добрий день!», чим приемно здивував батькiв, але аж нiяк не бабцю, яка сприйняла цей факт цiлком спокiйно i вiдразу ж по-родинному обцiлувала майбутнього зятя: «Лапочка ж ти наша, i говорить по-нашому вже научився. Молодець, так i надо, i всiм iм, фашистам, з тебе прiмер би брать, а то приiжджають, i не поймеш, шо вони там белькочуть. А цей, бач який хароший, з порога – «Добрий день».

Герман трохи розгубився вiд такоi кiлькостi незрозумiлих слiв, звернених до нього з твердим переконанням, що вiн одразу ж защебече у вiдповiдь полтавським дiалектом.

– Я не ферштеен, – спробував вiн зупинити мою бабцю, але ii не так легко було збити з пантелику.

– Нiчо, нiчо, за пару днiв заферштееш, ти способний, зразу видно. Бачиш, такий молодий, а вже в очках, значить, читаеш багато.