Амаркорд (збірник)

Красиво? Не розслабляйтеся, для дiвчини все це закiнчуеться не так вже й солодко: «І забуваю я, що вмiю дихати, i що ходити вмiю, забуваю»[11 - «Коли до губ твоiх лишаеться пiвподиху…», «І забуваю я, що вмiю дихати…» (Грицько Чубай).], – зiзнаеться iй поет, i роби з ним, що хочеш. А якщо надворi нiч, додому далеко, а трамваi вже не ходять? От тобi i романтика.

Не набагато веселiша ситуацiя вимальовуеться, якщо спробувати визначити мiсце пристрастi в iерархii поетичних цiнностей. Дивiться самi: «Десь на днi мого серця»[12 - «Десь на днi мого серця» (Павло Тичина).

], – каже один украiнський поет. Мало того, що на днi, то ще й невiдомо де, так, нiби окуляри, якi десь поклав i тепер не може знайти.

«Чи дiвчини хотiв, чи хотiв ii пляцка»[13 - «Чи дiвчини хотiв, чи хотiв ii пляцка» (Юрiй Андрухович).], – сумнiваеться наступний. «Я кохаю Вас, Надiе», – починае свiй вiрш третiй i закiнчуе його: «Ти таки не слухаеш мене, проститутко»[14 - «Я кохаю Вас, Надiе», «Ти таки не слухаеш мене, проститутко», «Проклинаю.

Цiлую. Мовчки» (Василь Стус).]. Слухали б Ви, якби до Вас так зверталися?

Часом виникае сумнiв, «при» страстi такий чоловiк чи вже «по» страстi. Особливо, коли йдеться про такi неконкретнi матерii, як сни. Що, наприклад, повинна думати жiнка, коли до неi спочатку звертаються: «Чого являешся менi у снi?» Так, нiби вона винна.

Але не встигнеш дочитати до кiнця, як раптом виявляеться: «Являйся, любонько менi. Хоч в снi…»[15 - «Чого являешся менi у снi?», «Являйся, любонько менi…» (Іван Франко).

] І будь тут мудрий.

Одним словом, складно в украiнських поетiв iз пристрастями. Особливо тодi, коли справа стосуеться освiдчення. Європейцi давно позбулися цiеi проблеми. Нiмець, наприклад, ще в часи благословенноi пам'ятi Гайнрiха Гайне не соромився виглядати сентиментальним i сказати:

«На оченьки милоi любки дивнi

Я гарнi складаю канцони

На устонька милоi любки дрiбнi

Складаю найкращi терцини».

Що вже казати про вiдомих здавна своею галантнiстю французiв чи знаменитих завдяки темпераментовi iталiйцiв та iспанцiв.

Украiнець, у кращому випадку, витисне iз себе: «Проклинаю. Цiлую. Мовчки».

Така ситуацiя не могла не вплинути i на почуття та уявлення украiнських жiнок І зокрема на iх уявлення про щастя. Вiзьмiмо хоча б египтянок. У них iз бажаннями i уявленнями ще з давнiх-давен усе просто:

«А якби пригорнувся

До мене близенько

«От знайшлося любе щастя!» —

Мовило б серденько».