Амаркорд (збірник)

Зi шкiльних урокiв iсторii i рекламних туристичних буклетiв Баден-Баден поставав у моiй уявi таким собi напiвпримарним куточком iз легкими бiлими будiвлями, знаменитими римськими лазнями, вулицями, заповненими вiчнозеленими деревами, кадилаками i нудьгуючими мiльйонерами. Хтось розповiдав менi, що в одному з центральних паркiв мiста е шаховий майданчик, який за розмiрами бiльше нагадуе тенiсний, а шаховi фiгури на ньому досягають половини людського зросту. Тут збираються пенсiонери i влаштовують шаховi турнiри, якi мимоволi супроводжуються гiмнастичними вправами, адже кожна шахова фiгура мае вагу гантелi середнiх розмiрiв.

Ще бiльше менi розповiдали про знаменитi, збереженi майже в первозданному виглядi ще з римських часiв терми, себто лазнi, пiсля одного сеансу в яких виникае вiдчуття, нiби молодшаеш на десять рокiв.

А знамените казино, в якому програвав солiднi суми сам Федiр Михайлович, а сам Іван Сергiйович вiд щирого серця оплачував цi борги.

А знаменитi, доглянутi будiвлi староi частини мiста. Цiкаво, як все це виглядае насправдi?

Подорожнi нотатки

Нiде так яскраво не виявляеться прихована нiжнiсть родинних стосункiв, як на вокзальних перонах, автостанцiях, морських, рiчкових i аеропортах. Люди, якi ще вчора сварилися одне з одним, дорiкаючи найбiльшими смертними грiхами через розбиту тарiлку, не викинуте вчасно смiття, необдумано потраченi грошi, загублений ключ вiд квартири чи просто занадто пiзне повернення додому чи надто тривале сидiння в туалетi, раптом усвiдомлюють, що завтра може не настати, сьогоднi незабаром закiнчиться i вже бiльше нiколи не повториться.

Адже завтрашне «сьогоднi» – це вже щось зовсiм iнше, навiть якщо вiд сьогоднiшнього «сьогоднi» воно нiчим не вiдрiзняеться. Що всi ми живемо один раз, перебуваючи в щоденнiй небезпецi завершити свое iснування, так нi з ким i не попрощавшись. Що кожне прощання може стати останнiм, а може виявитися i першим iз цiлоi низки безкiнечних прощань, зустрiчей i нових розлук, кожна з яких буде ще болючiшою, небажанiшою, тривалiшою.

Дивовижно, якими сентиментами подiбнi дурницi наповнюють розчуленi душi тих, котрi вiд'iжджають, а особливо тих, хто залишаеться. Здавалося б, того просяклого першою березневою вiдлигою ранку нiщо не спонукало до урочисто-трагiчного настрою.