Сатирикон-XXI (збірник)

Вiдщипнувши двома пальцями останнього реп’яха вiд вельвету, Шлойма побрiв схилом праворуч, до сiро-червоних стiн п’ятоi школи, якi просвiчували неподалiк, за тополями. Школу цю, пам’ятаеться, збудовано у формi не зовсiм симетричноi лiтери «Н», за однаковим проектом iз твоею рiдною вiсiмнадцятою. Вниз, до загостреного викруту стiни вели широкi бетоннi сходи, обсадженi невисокими вербами, якi вже трохи покоричневiли пiд вересневим сонячним промiнням. Самотня жiноча постать пiдiймалася сходами угору.

Коли вони порiвнялися й зустрiлися поглядами, обличчям жiнки перебiг подив, змiшаний з переляком, який за мить змiнився розгублено радiсною посмiшкою:

– Шлоймику!

Сестра Уляна широко розвела руки в зеленкуватих бананових рукавах демiсезонноi куртки й застигла, все ще трохи вагаючись. Та це таки був вiн. Уляна лизнула брата у щоку й знову повторила: «Шлоймику!..»

– А мати сказала, що ти на роботi.

– Я… Я й була на роботi. Звiдки ти? Надовго?

– Дозвiл на вiдвiдання маю, на один день.

Сьогоднi, до вечора. Я там, у мами подарунки лишив, i тобi, й Миколi, й Ільковi.

– А Ілько у школi, друга змiна. Вже шостий клас. Вiн так вирiс… – Уляна показала долонею десь на рiвнi своiх очей. – Слухай, Шлоймику, вас так там лають, у пiдручнику з укрлiтератури за 10-й клас, там у самому кiнцi е роздiл коротенький про сучасну лiтературу. – Сестрi явно кортiло поговорити про все одразу. – Так там i тебе, i Андруховича згадують, i того, Неборака… Шлоймику, може, ходiмо до нас? Ми ж тут, поряд, ти не забув, я сподiваюся…

Шлойма озирнувся.

З-за сiрого куба Дому iдейноi роботи по схилу пагорба невпевнено дряпалися двi квадратноплечi постатi, метушливо роззираючись навсiбiч i притримуючись руками за хвости вже пiдсохлого бур’яну.

– А ходiмо! – не роздумуючи, вхопив сестру пiд руку. Йому прийшла до голови iдея, що здавалась майже рятiвною. – Вiд вас таксi викликати можна?

– Можна, звiсно, можна, – зрадiла Уляна.

 – Ми тобi й талона дамо.

– Якого талона? – сторопiв Шлойма.

– Ой, та ти ж не знаеш. На таксi талона. У нас же воно по талонах. Але ми ними нiколи не користуемось. А Миколi на роботi, в його бюрi талони видають. То у нас iх цiла купа.

Уляна теж зауважила тих двох на далекому схилi й, прикриваючи Шлойму собою (а бахмата зелено-бананова куртка добре надавалася для цього), швидко повела брата попiд облупленими стiнами школи.