Сатирикон-XXI (збірник)

Вiкно було одне, на протилежнiй вiд дверей стiнi, височенько над двома пiсуарами. Аби лиш нiхто сюди не зайшов – i можна спробувати…

Раптом в однiй з кабiнок чмихнув двiчi чи тричi зливний бачок, дзеленькнула пряжка на пасковi, й за мить з кабiнки виринула квадратноплеча постать Самчука. Пiдiйшовши до крана, вiн тицьнув долонi пiд тоненьку цiвку води й, зиркнувши через плече на письменника Ецiрвана, котрий укляк над пiсуаром, запитав з усмiшкою в голосi:

– Що, Шлоймо Васильович? Пiдсадити?

І рвiйно обтрiпуючи долонi, швидко вийшов з туалету, притримавши дверi, щоб не хряпнули.

І що ви цим хотiли сказати? Що за пiдколки такi? До чого вони? Шлойма вiдпровадив його поглядом, для виду посовав туди-сюди зiпера на штанях (хоч би не забути, що ривкiв «туди-сюди» мае бути парна кiлькiсть, бо ходитимеш потiм з душею, вiдкритою всiм незгодам свiту), прислухався. У коридорi панувала цiлковита тиша. Ось цього вони вiд мене зараз точно не чекають!..

Обтiчнi боки порцеляновоi туалетноi посудини були слизькими, та все ж якось вдалося спертися на них ногою, другою вiдштовхнутися вiд пiдлоги, вiкно виявилось навiть на шпiнгалет не зачиненим – легко вiдiйшла убiк квадратна рама зi склом, заляпаним вапном у час останнього ремонту, – й ось ти вже по той бiк, зiстрибуеш у траву на схилi, сорокалiтнiй мудацюго, знаний рiвненський письменнику, що ти собi думаеш, нiби хлопчак з урокiв, утiкаеш з такого важливого заходу, який тут неодмiнно назвали б мiроприемством.

За спиною Дому iдейноi роботи круто здiймався угору пагорб з тополями потойбiч вершини. Коли ця споруда лише будувалася, бульдозерами зрили частину узвишшя, на якому лежав старий еврейський цвинтар. Навiть у протилежному кутку мiста, на Московськiй (тепер Степана Бандери, хоча нi, зараз тут, по цей бiк Стiни, знову на Московськiй), де минало твое дитинство, мiж однолiткiв переказувалось, нiби пацани з п’ятоi школи у футбол черепами грають на цьому будiвельному майданчику.

Але щоб зостатись непомiченим, зараз найкраще буде пiти саме тут, угору, по схилу.

Видряпавшись на пласку вершину пагорба, вiн обтрiпав штанину, до якоi причепилось кiлька сухих реп’яшкiв. Англiйськi лакованi мешти запилюжились i вже не вiдбивали сонячного сяйва своiми тупими носаками. Ну й нехай – на жодне прийняття тебе тут сьогоднi не запрошено.