Сатирикон-XXI (збірник)

Шлойма зиркнув лiворуч. Крутоплечi постатi на лавцi бiля третього пiд’iзду, щось запiдозривши, позирали в iхнiй бiк.

– Поiхали-поiхали, – вже майже благально зашепотiв Шлойма до водiя, простягаючи йому папiрця, отриманого вiд сестри. – Виiдемо з двору, а там я скажу, куди iхати. Їдемо… Їдемо… – Вся рiдна географiя разом з топонiмiкою вмить вискочила кудись iз голови. – Їдемо… на Кузнецова! – сяйнула нарештi назва бодай однiеi з вулиць у рiдному мiстi, по сей бiк Стiни. Крутоплечi постатi коло третього пiд’iзду вже потрохи рушили в iхнiй бiк, про щось мiж собою перемовляючись.

Водiй нарештi увiмкнув запалення, подивився у дзеркальце, й «Москвич» кiлькома ривками, з чахканням виiхав з двору.

Випiрнувши мiж будинкiв поза магазином «Електронiка», вони звернули на Млинiвську i, лишивши лiворуч Грабник, хвилини за три досягли перехрестя Ленiнськоi й Кузнецова, яке сьогоднi вранцi Шлойма вже проiздив, хоча i в iншому керунку, перпендикулярно теперiшньому. «Москвич» переповз перехрестя й, з’iхавши ще метрiв сто донизу, спинився.

Шлойма полiз до кишенi. Раптова думка про те, що вiн не мае тутешнiх грошей, полоснула по свiдомостi, але за секунду змiнилася згадкою про банкноту в сто карбованцiв, отриману вранцi вiд митника в обмiн на стоеврову.

– Е не, в мене з таких денег здачi не буде, – роздратовано протягнув водiй, та потiм, перевiривши купюру на свiтло, все ж вiдрахував цiлих вiсiмдесят карбованцiв здачi, хоча на лiчильнику свiтилася цифра 05.00. – Все, шо в кошельку було, ви в мене вибрали.

Шлойма не хотiв сперечатися. Вийшовши з авта, вiн найперш глибоко зiтхнув, намагаючись ввiбрати до легень якнайбiльше повiтря, та вiдчувши замiсть свiжостi лише пилюгу з присмаком асфальту, прокашлявся й збiг сходами у парк.

Цi каштани, цi тополi, цi верби й липи пам’ятають тебе рокiв так iз тридцять п’ять. Ну так, до Рiвного ви переiхали у шiстдесят шостому. Чи у шiстдесят сьомому? Тодi, до п’ятдесятилiття Жовтневоi революцii, мiськi властi кардинально змiнили центр мiста.

Зруйнувавши кiлька двоповерхових кварталiв староi, ще польськоi забудови, заклали площу Ленiна з пам’ятником Ленiновi ж посерединi. За спиною вождя звели кiнотеатр «Жовтень», кiнотеатр широкоформатний, чим страшенно пишалися й тiльки так iменували його в пресi й службовiй документацii. Зараз це все – потойбiч, за Cтiною. Десь у серединi дев’яностих мiсце вождя зайняв Тарас Григорович, а кiнотеатр переназвали «Украiною».