Сатирикон-XXI (збірник)

Але тодi, ще за часiв единого мiста, безпосередне й близьке сусiдство двох великих площ – Театральноi та майдану Ленiна-Незалежностi – змалку дивувало i дратувало тебе, як щось погано задумане i ще гiрше втiлене.

А парк все той самий – великий, загадковий, притишений. Вiн вже давно пребувае таким. У сiмдесятi-вiсiмдесятi парк був для тебе багато чим, майже усiм: домом – не домом, але – приватним свiтом. Тебе не можна було назвати «неблагополучною дитиною», з дому ти не втiкав, та все ж кожну вiльну мить намагався провести тут, у парку.

Нормальна реакцiя дитини лiсового краю на вiдсутнiсть лiсу в безпосереднiй близькостi. Парк розпочинався за кiлька кварталiв вiд п’ятиповерховоi хрущовки, в якiй тодi мешкала ваша родина. Шлях до центру мiста – якщо не користуватися транспортом – лежав через парк. У парку знаходився каскад фонтанiв, танцмайданчик, кiнотеатр, атракцiони – всiлякi гойдалки з каруселями й чортовим колесом. Та перш за все парк був живим органiзмом, велетенським, зеленим, рухомим. Вiн дихав на пагорбах понад старим центром, вбираючи в себе щоденну втому мiста, вiн огортав кожного, хто вступав пiд гiллясте склепiння. Перша сигарета, перша пляшка портвейну, перша серйозна бiйка, перший дiвочий поцiлунок – скiльки тих iнiцiацiй пройшло в бiльшостi мешканцiв мiста (i в тебе особисто) у затiнку цих кущiв, на цих нерiвно асфальтованих алейках. Повiльно крокуючи однiею з таких алейок паралельно гранiтному парапетовi, Шлойма пригадав своi нiчнi повернення парком додому, на Московську, десь у першiй половинi сiмдесятих. Вiн тодi ще не писав вiршiв, але вже декламував, i перемiгши на шкiльному конкурсi читцiв, потрапив до «сiмки». Четверо хлопцiв i трое дiвчат у традицiйних тодi строях «бiлий верх, чорний низ» були неодмiнною складовою всiх загальномiських урочистих вечорiв: 8 Березня, 1 та 9 Травня, 7 Листопада i 2 лютого, локальне свято, день визволення Ровно вiд нiмецько-фашистських загарбникiв. Час виходу «сiмки» на сцену завжди припадав аж на кiнець урочистих засiдань, пiсля довжелезноi доповiдi першого секретаря обкому з перелiком досягнень трудящих мiста й областi, вже аж перед самим початком урочистого концерту. Пiонери своiми дзвiнкими голосами тарабанили холерично-хореiчнi рядки величальних вiршикiв, попередньо накурившись у туалетi. Тексти вiршикiв створювались здебiльшого мiсцевим автором з дивним прiзвищем Можаенко, до якого вiн сам чи хтось iз його предкiв приточив у кiнцi лiтерку «в».