Сатирикон-XXI (збірник)

Дiвчина з Березнiвського району, випускниця ПТУ, яка працювала в об’еднаннi «Азот», пробралась до самоi колючоi огорожi Клеванського коридору, якимсь дивом перетнула дроти, скориставшися для цього двометровим шаром снiгу, що його понамiтало завiрюхою, i вискочила на проiжджу частину, не помiчена камерами стеження, просто перед автобусом з польськими телевiзiйниками, котрi iхали знiмати пiвфiнал. Тi пiдiбрали полiську красуню, вiдпоiли гарячою кавою й довезли до мiста. Там вона взяла участь у позаконкурснiй програмi, отримала приз глядацьких симпатiй, стала героiнею кiлькох репортажiв мiсцевого й закордонного ТБ i залишилась працювати на рецепцii готелю, хоча одразу пiсля конкурсу й отримала кiлька пропозицiй вiд польських i захiдноукраiнських модельних агенцiй.

Та вирушати в подорож на Захiд тим самим Клеванським коридором вона не ризикувала. Тим часом ii родину з Березнiвського району швиденько переселили десь на безводдя Миколаiвщини, про що вiдчайдушна втiкачка довiдалась зi зловтiшноi статтi в «Червоному прапорi» – «Виховали зрадницю». Газету цiлком випадково залишив на столику в холi готелю хтось iз вiдряджених у Захiдний сектор спiвробiтникiв обкому КП СРУ.

Шлойма раптом зауважив, що вже кiлька хвилин вони з Облею сидять мовчки, невiдривно дивлячись одне одному в обличчя. Думок i запитань в головi вже не було жодних, лише розслабленiсть i вiдчуття затишноi тишi навкруги. Обля зняла окуляри i через це мружилась, нiби всмiхалася до нього.

– Менi так гарно! Чому менi так гарно?

– Тобi вкололи морфiн.

Це вiн так дiе. Щоб тобi не болiло. Он, бач, i брову тобi зашили.

Справдi? Шлойма помацав брову й вiдчув пiд пальцями шорстку смужечку пластиря, а пiд нею – шов, короткий i твердий. А вiн i не пригадував, коли над ним проробили таку операцiю. Тим часом Обля встала з-за столу.

– Ну що, давай я тебе подивлюся. Потрiбно перевдягтися. Знiми з себе усе й одягни на голе тiло цей халат. – Вона простягла йому халат, знявши його з плiчок, якi висiли на дверях.

 – Знiмай усе, усе. – Обля помiтила, що Шлойма завагався, дiйшовши до трусiв. – Ецiрван, нам же не по дванадцять рокiв!

Вона вiдiйшла до вiкна й засмикнула бiлi казеннi штори. Потiм узяла Шлойму за лiкоть i повела у внутрiшню кiмнату, до металевого столу, застеленого запраною цератою тiлесного кольору. Усе ще притримуючи за лiкоть, пiдсадила, допомогла лягти на стiл. Шлойма випростався горiлиць i витягнув руки уздовж тiла.