Сатирикон-XXI (збірник)

У дверях стояв ще й Микола Іванович в мiлiцейському бушлатi старшого сержанта поверх цивiльного пiджака. По словах Самчука вiн витяг з внутрiшньоi кишенi бушлата кiлька аркушiв паперу формату А4, складених учетверо, делiкатно iх розгорнув-розправив i зачитав:

– «Гражданiн Ецiрван Ше Ве, проживающий в Западному секторi города Ровно. Експертиза, проведена в лабораторii горотдела ЕмВеДе в присутствii понятих, засвiдетельствовала, шо на iз’ятому у вас самодельному ножi присутствують слiди человечеськоi кровi. До виясненiя лiчностi… обладателя цiеi кровi…» Ну вони тут i написали… вобщем, ви понiмаете, а в протоколi ми потом iсправимо… тож до виясненiя лiчностi ви задержанi спецiальним постановленiем прокуратури як iностранний гражданiн на територii СРУ! Ви можете буть задержанi до трьох суток включiтельно.

– Послухайте… – Свiй власний голос Ецiрван також чув неначе з-за стiни. – Пояснiть менi, в яку гру ми граемо. Ви ж прекрасно знаете, що це – не мiй нiж. Я його купив у тих трьох… ублюдкiв, якi мене потiм побили.

Спiймайте iх i в них з’ясовуйте все, що стосуеться цього ножа. А я сьогоднi увечерi мушу бути вдома, на сьому годину в мене прем’ера в театрi. – Аж враз до нього дiйшло все безглуздя щойно вимовленоi фрази. Чи ж цi двое хоч розумiють значення слова «прем’ера»?

– Ви должнi ось тут пiдписаться. – Микола Іванович нагнувся над ним з паперами i ручкою в руцi, тицькаючи пальцем у якусь порожню графу в самому низу аркуша.

– Я нiчого не пiдписуватиму! – пригадавши давнiй досвiд «спiвбесiд» з органами, вiдрубав Шлойма i для певностi сховав долонi за спину.

Микола Іванович пiсля секундного роздуму промимрив: «Ну, харашо…» – й запитально подивився на Самчука. Той, усе ще стоячи бiля дверей, гмикнув, змiряв Миколу Івановича нищiвним поглядом i примирливо, майже благально проказав, ласкаво вимовляючи кожне слово:

– Ладно, Шлойма Васильович. Не хочете, то й не хочете. Але ви одiвайтесь, бо в нас з вами ще тут, у лечсан-упрi одне коротеньке дело есть.

– Яке ще… яка ще справа? – Шлойма вже впорався з рукавами й майже всiма iншими гудзиками на сорочцi.

Вiн пiдвiвся з тапчана, похитнувшись, ривком пiдтягнув i застебнув штани. – Чого ви ще вiд мене хочете?

– Не беспокойтесь, справа не опасна. Кроме того, вам даже iнтересно должно буть. Бо це касаеться лiтератури. Вас хоче бачити Степанида Добромолець.

«Степанида Добромолець? А хто це така?» – вже майже запитав Шлойма, та в останню мить пам’ять таки викинула необхiдну iнформацiю.