Сатирикон-XXI (збірник)

Бо ж його такий гучний i скандальний iмiдж, ретельно плеканий упродовж рокiв, останнiм часом починав пiдупадати.

Й ось зараз цей анфан терiбль захiдноевропейського театру голосно сопiв, пробираючись пiдвальним коридором у напрямку лiфта. На серединi коридору, бiля металевих дверей зi скляними вiконцями вiн раптом зупинився i повернув до Шлойми свое червонясте обличчя:

– Чи ти мошеш дати менi сигарету?

Шлойма сягнув до кишенi, витяг звiдти пачку й, вiдкривши ii, простягнув гостьовому (запрошеному) режисеровi.

Той полiз до пачки своiми оцупкуватими пальцями i, пом’явши кiлька сигарет, таки витяг одну з них, розправив i встромив собi мiж губiв. Ізабелла, яка цього разу йшла попереду всiх, уже встигла повернути за рiг, до лiфта. У ту мить, коли Шлойма клацнув запальничкою перед носом у Маульвюрфа, звiдти, з-за рогу, з’явились i попрямували до них двi цибатi постатi у сiро-зелених строях. Шлойма через плече Маульвюрфа розрiзнив у них червоно-бiлi нашивки на рукавах. Це були польськi вояки обмеженого контингенту ООН у Захiдному Рiвному, якi разом з нiмецьким взводом невiдь для чого перебували в «обгородженому мiстi» згiдно з Тристоронньою угодою. Тяжко було собi уявити, кого й вiд чого здатнi були захистити цi двi неповнi сотнi двадцятилiтнiх юнакiв, очолюванi десятком не набагато старших офiцерiв, у разi нападу зi сходу чи звiдкись iще. Та, схоже, хлопцi у мундирах i самi не вельми переймалися цим питанням, проводячи вiльнi вечори в численних пивничках i кав’ярнях вздовж набережноi Устi, залицяючись до мiсцевих дiвок i подеколи зчиняючи бiйки з мiсцевими полiщуками-полiцiянтами. Їхнi офiцери у той самий час проводили дозвiлля на дещо вищому рiвнi – в ресторанах та на прийняттях, що iх час вiд часу влаштовувала мiська адмiнiстрацiя. Саме на такому прийняттi, куди вiн був запрошений з Маульвюрфом та Ізабеллою, Шлойма познайомився з майором Петером Зоммером, русявим, аж бiлим, нiмцем, шанувальником нiмецькоi поезii недавно проминулого двадцятого сторiччя. Добре прийнявши на груди, майор декламував на балконi «Die sh?ne Stadt» – «Гарне мiсто» Георга Тракля, декламував нi для кого, у вечiрнiй простiр. Ецiрван знав цього вiрша в перекладi Тимофiя Гаврилiва й пiдхопив нетверезим голосом:

І дiвочий острах в брамах

Зрить життя шовки розлогi.