Сатирикон-XXI (збірник)

Трiпотять уста вологi,

І дiвчата ждуть у брамах…

Потiм на двох з майором було випито ще кiлька лiтрiв пива i довго, трохи не до ранку, тривало розвiтання на лавцi пiд вiкнами Шлойминого помешкання, коли й сигарети потрохи закiнчувались, а приязнь одне до одного все зростала. Звiдтодi Зоммер часто телефонував, призначав зустрiч у якiйсь кав’ярнi, щоб похвалитися свiжим номером того чи iншого нiмецького поетичного журнальчика тиражем 200 або щонайбiльше 500 примiрникiв, щойно надiсланим йому з дому, з Нового Ульму матiнкою-пенсiонеркою, колишньою вчителькою нiмецькоi лiтератури.

– Тякую, Шлоймо, я вже припалиф-ф… – потрусив його за рукав Маульвюрф. Запальничка в руцi нагрiлась i припiкала у пальцi. Замислився, гальмо ти наше. Пардон, Еншульдiгунг.

Двi постатi в мундирах уже наблизилися впритул i тепер тактовно чекали, вiдступивши до стiни, щоб дати режисеровi з драматургом змогу пройти. Вже майже розминувшися з солдатами, Шлойма пiдвiв погляд в обличчя одному з них, i раптом вояк, зустрiвшися з ним очима, весело пiдморгнув Шлоймi, так блискавично, що вже за мить це здавалось якимось оптичним обманом у тьмяно освiтленому просторi пiдземного коридору.

Вже у лiфтi, дивлячись на свiтлянi кнопки, якi вертикально згасали одна по однiй на панелi, Шлойма знову жахнувся, упiймавши в головi думку, що застрягла i крутилася там, мов рефрен: «Потрiбно купити джинси».

І поки кабiна лiфта повзла угору, внизу, у пiдвалi, постатi в сiро-зелених мундирах, неначе зробивши кiлька статутно-танцювальних па, крутонулись на пiдборах i завмерли перед неширокими сталевими дверима, майже непомiтними у сiрiй бетоннiй стiнi.

Скляне вiконечко на дверцятах у тьмяному пiдвальному освiтленнi вiдбивало сфери iхнiх шоломiв.

* * *

Три пари джинсiв рiзних розмiрiв i кольорiв було вже куплено й разом з кiлькома пластиковими торбами iнших непотрiбних речей вкладено до багажника винайнятоi в орендному бюрi на Замковiй зелененькоi «Мазди».

Перед тим довелося заскочити до банку й випотрошити майже дощенту одну з двох наявних у розпорядженнi кредитних карток – банкомати у Рiвному бiльше п’ятисот гривень за один раз не видавали. На автовiдповiдач свого домашнього телефону Шлойма наговорив свiжу й пiднесену тираду: «Мене зараз немае, я поiхав до Схiдного сектора. Повернуся пiзно й одразу ж прослухаю ваше повiдомлення. Говорiть або стартуйте факс пiсля звукового сигналу».