Загальний аналіз (збірник)

А потом, когда наши прийшлi, так ти, как нi в чом не бивало, присоедiнiлся! Ану спрячся назад, зараза, а то закопаем второй раз!..

– О, Лазарь Мойсейович появився. Ти шо ж, за всю жизнь так вище майора й не дослужився? П'ята графа помiшала?

Той, кого назвали Лазарем Мойсейовичем, виглядав iще майже живим: видно, його поховали нещодавно. Вiн мав пригнiчений вираз обличчя зi стиснутими губами i великим, хоча й не гачкуватим носом. Майорський мундир сидiв на ньому дещо недоладно, але вiн, обсмикнувши його й майже не обтрiпуючись вiд налиплоi землi, твердо попрямував алеею, туди, де стояв генерал.

Високо пiднiмаючи ноги, якi майже не згиналися в колiнах, Лазар Мойсейович вiдрапортував про свое прибуття, а потiм, делiкатно взявши генерала пiд лiкоть, вiдвiв його вбiк, ближче до лiхтаря. Марко вслухався й почув досить гучне шамкотiння:

– Слиште, товарiщ генерал… Тут нада решить один вопрос. Я ж ето, недавно, так сказать, переход совершив.

– Што-што? – не зрозумiв генерал.

– Ну, помер то есть.

– А-а-а. Ну i што ж? – Генерал розмовляв неохоче, явно демонструючи бажання повернутись до своiх приемнiших обов'язкiв. Неподалiк уже товпилося з пiвдюжини нових покiйникiв, якi, стаючи навшпиньки, позирали в бiк постатi з лампасами. – Давай бистрей, Моiсеевiч!

– Так шоб бистрей, то ето… – зам'явся Лазар, – нужна ваша помощ…

– Какая ще помощ? – Покривився генерал.

– Ви ж з етiм, з теперiшнiм председателем горсовета, як то оно… з мером, ви ж iз ним знакомi? Вiн же у вас у военкомате заместiтелем начинав? Вроде так?

– Не заместiтелем, а комсоргом! Не тяни, Моiсеевiч! Кажи, што нада!

– Так вот… – Мойсейович вочевидь не вмiв «не тягнути», – Я ж, когда помер… Ми ж в очередi стояли… на квартiру.

– У тебя ж була квартiра, трьохкомнатная! На бульваре Героев Сталiнграда, iз улучшеною планiровкой!.. – Дедалi бiльш роздратовано хрипiв генерал.

– Ой, да когда це!.. – Лазар пiднiс руки до грудей. – После етого я два раза з'ежджав.

Та квартiра старшiй дочцi осталась. А последне врем'я я жив iз внучкой, у двохкомнатной хрущовке.

– І што? – Генераловi явно вривався терпець.

– Да ето ж… Як я помер, акурат перед двадцять третьiм февраля, то ми ж усе ждалi, шо нам ордер принесуть на новую квартiру. Через ето ожиданiе мене родние ще две неделi не хоронили. Фу, стидно сказать, усю хату iм провонял…

– Так i што ж? – Генерал вже кричав, не приховуючи роздратування.