Обітниця

Обiтниця

Олег Семенович Ладыженский

Олег Ладиженський

Обiтниця

(вiршi рiзних рокiв у авторському перекладi украiнською мовою)

З трагедii «Зоря» Томаса Бiнорi, барда-вигнанця

I.

Що станеться з iменем, маючим тiнь,

І з тiнью, в якоi з'явилось iм'я?

Можливо, народиться нова сiм'я,

Де будуть стосунки чуднi та простi,

І доля свое розпочне маяття

У цих безтiлесних живих поняттях…

І тiнь за хазяiном мiстом бiжить,

По iменi кличе: «Агов! Стережись!

Не треба!…» Але це iм'я без буття

Менi незнайоме.

II.

Я жив в тiнi iмен. В тiнi великих

Імен, немов шляхетних прапорiв.

Їх смак душа приймала, наче лiки,

Їх блиск в очах грозою майорiв,

І супились зi стiн суворi лики,

За хист мене лишаючи дарiв.

Я вивчив iмена тiней пiзнiше.

Ось тiнь змii. Тiнь ворога. Ось тiнь

Кота, що переслiдуе тiнь мишi,

Ось тiнь-тополя з тiнью вiд листiв.

А це пройшов тiнь-день. В вечiрнiй тишi

Чекае вiн тiнь-ночь на самотi.

Передбачая дикий рух племен,

Вал землетрусiв i загибель мира,

Не те спiваю, що бажае лiра,

А iмена тiней та тiнь iмен.

Прохання

Поклади мене, як печатку в руку,

Поклади мене, як тавро на серце,

Поклади мене, як сухар в дорогу,

Як грозу на дiл, як роки на старця.

Поклади мене, бо я вже не встану,

Я навiки тут, я десь був та вийшов,

Над горою хмари вiд щастя стогнуть,

Пiд горой тополi трiмтять: «Ми – вашi!»

Не довiчно хмарам в грозi кричати,

Не довiк тополi стояти списом,

Якщо кличу я, а мене не чути —

Поклади мене безпорадной пiсней…

Балада обмiну

Трьох вiдважних i вiдданих друзiв я мав,

Трiйцю друзiв – танцюй, карасi!

Їх у долi на трьох ворогiв я змiняв,

Бо три ворога кращi за всiх!

Трьох чудових красунь-наречених я мав,

Трое дiвчин, i кожна з кiльцем!

Їх у долi на трiйцю жiнок я змiняв,

А жiнок – на розбите яйце.