Жозеф Фуше

Кюстiн, Петiон, що iх кiльканадцять днiв тому з захватом вiтали, вже й на люди бояться показатись. Нi, тiльки б не вистромити передчасно носа, не так швидко визначитись, нехай спершу обiтруть i зужиють iнших! Революцiя – Фуше, спираючись на свiй раннiй досвiд, уже знае про це – нiколи не належить отим першим, що починали, а дiстаеться завжди тiльки останнiм, що завершують, гребучи до себе всю здобич.

Отож цей тямущий чоловiк усвiдомлено поринае в пiтьму. Вiн пiдступае до наймогутнiших, але сам уникае будь-якоi вiдкритоi, очевидноi влади.

Замiсть галасувати з трибуни та в газетах нехай його краще обирають до комiсiй та комiтетiв, де, залишаючись у затiнку, не привертаючи уваги й ненавистi, можна бачити все i впливати на подii. І справдi, вперта й незабарна працездатнiсть Фуше забезпечуе йому прихильнiсть, а невиднiсть захищае його вiд будь-яких заздрощiв. У своему кабiнетi неквапно й без перешкод вiн може спостерiгати, як шматують одне одного монтаньярський тигр i жирондистська пантера, як провiднi й завзятi постатi – Верньйо, Кондорсе, Демулен, Дантон, Марат i Робесп’ер – завдають один одному смертельних ран. Вiн приглядаеться й вичiкуе, знаючи: аж коли шаленцi повинищують один одного, почнеться доба розумних, тих, хто чекав. І Фуше неодмiнно лише тодi остаточно вирiшить, аж коли все визначить боротьба.

Оця звичка триматись у сутiнi буде довiку притаманна Жозефовi Фуше: нiколи не бувши очевидним володарем, вiн усе ж утримуе всю владу, держить усi поворозочки, не сплативши нiкому будь-якою вiдповiдальнiстю.

Завжди стояти за першими, ховатися за ними, пропихати iх наперед, а тiльки-но зайшовши досить далеко, цiлком зрiкатися iх вирiшальноi митi – ось його найлюбiша роль. У десятках костюмiв, у незлiченних епiзодах – з республiканцями, з королем, з iмператором – з однаковою вiртуознiстю грае цей найдовершенiший iнтриган полiтичноi сцени.

Часом траплялася нагода, а з нею й спокуса самому брати головну, провiдну роль на кону свiтовоi iсторii.

Але Фуше надто розумний, щоб i справдi цього жадати. Вiн знае, що його негарне й неприемне обличчя аж нiяк не годиться для медалей та емблем, для слави й популярностi, жоден лавровий вiнець на чолi не надасть йому героiчностi. Вiн знае, що його кволий i млявий голос годиться для нашептiв, навiювань та пiдозр, що вiн нiколи не зможе надихнути маси вогнем красномовства. Знае, що вiн найсильнiший за письмовим столом, у закритiй кiмнатi, в пiтьмi.