Жозеф Фуше

А коли проходять депутати, запiдозренi, що голосуватимуть за ласку, на них, нiби з помийного вiдра, ллеться лайка, здiймаються кулаки, вслiд народним представникам лунають погрози: ворохобники вдаються до всякого терору й брутальноi сили, аби тiльки голову короля покласти пiд сокиру.

І таке залякування вразило кожну слабку душу. Цього раннього сiрого зимового вечора жирондисти боязко збились докупи в мерехтливому сяйвi свiчок. Бiльшiсть тих, що вчора, аби уникнути боротьби на смерть i життя з усiею Європою, вирiшили голосувати проти королевоi смертi, сьогоднi пiд страхiтливим тиском ворохобникiв уже стривоженi й неодностайнi.

Нарештi – i сталося це вже поночi – названо перше iм’я, за якоюсь iронiею долi, то був саме Верньйо, голова жирондистiв, колишнiй по-пiвденному запальний промовець, чий голос завжди, наче молотом, бухав у мовчазне дерево стiн. Але тепер вiн, голова республiки, боiться, що буде не досить республiканцем, залишивши королю життя. Тож i виходить, колись рвучкий i шалений, а тепер сповiльнений i важкий, з опущеною вiд сорому великою головою на трибуну й ледь чутно проказуе: «La mort», «Смерть».

Слова луною покотилися по залi. Перший жирондист зрiкся. Проте бiльша частина iх зосталася несхитною. Триста з семиста голосiв були за ласку, хоч i знали, що тепер полiтична помiркованiсть вимагае в тисячу разiв бiльшоi смiливостi, нiж очевидна рiшучiсть. Довго коливаються терези – все можуть вирiшити кiлька голосiв. Нарештi викликано депутата з Нанта, Жозефа Фуше, того самого, який ще вчора щиро запевняв приятелiв, нiби палкою промовою стане на захист королевого життя, десять годин тому вдавав найрiшучiшого з рiшучих.

Але за той час колишнiй учитель математики, добрий рахiвник Фуше порахував голоси й побачив, що так вiн перейде до фальшивоi партii, единоi, якоi не визнавав нiколи: до меншостi. Поквапно, нечутним своiм кроком виходить вiн на трибуну, i з безкровних вуст тихесенько злiтають два слова: «La mort», «Смерть».

Згодом герцог Отрантський прокаже й напише тисячi слiв, аби видати за помилку отi два, що затаврували його «регiцидом», убивством короля. Але тi два слова пролунали прилюдно й були занотованi в «Монiторi», iх не викреслити з iсторii; багато заважили вони й в iсторii його власного життя. Це вперше Жозеф Фуше вiдкинувся на очах у свiдкiв. Вiн пiдступно вдарив у спину своiм друзям Кондорсе та Дону, обдуривши iх i поглумившися з них.