Король болю

– Ваша величносте, ваша величносте… – лiкар щосили намагався упiймати його слизьку розтрiпану голову, аби та не вперiщилась в залiзне узголiв’я.

Коли йому це вдалося, монарх одразу прокинувся i широко розплющив очi. Рот його також вiдкрився, як у рибини, i вiн почав жадiбно хапати ним повiтря.

Притримуючи хворого лiвою рукою, лiкар потягнувся до склянки з заспокiйливою настоянкою i за мить приклав ii монарховi до вуст. Сiгiзмунд зробив один спазматичний ковток, проте невдало, вiд чого вiдчайдушно закашлявся.

Майже вся рiдина, яку той ковтнув, полетiла назад лiкарю в обличчя, втiм король таки прийшов до тями.

– Це був лиш сон, – якомога лагiднiше сказав йому ескулап, – всього лиш поганий сон…

Голова Сiгiзмунда безсило впала на подушку.

– Сон, – кволо вимовив король.

– Сон i не бiльше, – пiдтвердив лiкар, втираючи рукавом свое обличчя, яке обплював йому володар Речi Посполитоi.

Пiсля цього вiн взявся витирати хустинкою пiт з обличчя короля. Якоiсь митi Сiгiзмунд зiбрався з силами i скорчив обурливу гримасу.

Лiкар припинив свою процедуру.

– Покличте сюди… – почав говорити король, але дихання йому раптом забракло.

– Священника, ваша величносте? – спробував допомогти йому лiкар.

– Дурню ти! – обличчя монарха налилося кров’ю. – Нехай до мене зайде Свенсон!..

Лiкар пiдскочив так, мовби його вкололи розпеченою голкою. Незграбно вклонившись розпластаному i знеможеному королю, вiн чимдуж вибiг за дверi.

Йон Свенсон, таемний королiвський розпорядник, високий на зрiст i дужий норман, зайшов до покоiв за кiлька хвилин.

Колись цей чоловiк з похмурим i уважним поглядом, який сочився з-пiд густих сивих брiв, служив особистим охоронцем його величностi. З роками Свенсон постарiв, але монарх, замiсть того, щоб вiдпустити його до рiдноi Швецii, лишив при собi й навiть збiльшив платню. І справа тут була не лишень у вдячностi, яка не завжди властива королiвським особам, а в тому, що розум Свенсона не поступався його колишнiй та й теперiшнiй силi. Сiгiзмунд цiнував його вiрнiсть, як i те, що друзiв цей похмурий швед при дворi не мав. І звiсно ж умiв тримати язика за зубами. Свенсону можна було довiрити будь-яку таемницю i бути певним, що той швидше дасть вiдрубати собi руку, анiж зрадить довiру володаря.

Таемний розпорядник, зокрема, зберiгав кореспонденцiю короля. Отримував листи, адресованi його величностi, уважно перевiряв, чи на паперi не було отрути, i лиш тодi передавав секретаревi або особисто монарховi.