Король болю

– Звiстка зi Сходу: Девлет-Гiрей iде на Москву.[7 - «Девлет-Гiрей iде на Москву…» – йдеться про невдалий похiд кримського хана Девлет-Гiрея. Влiтку 1572 року в Молодинськiй битвi за 50 верст вiд Москви його армiя зазнала поразки.]

– Чув, далi…

– Секретар вашоi королiвськоi милостi, Ян Замойський,[8 - Ян Сарiуш Замойський (1542–1605) – державний дiяч Речi Посполитоi, королiвський секретар з 1566 року. Згодом великий коронний канцлер.] бажае вашiй величностi одужання i…

– Далi, – знову перебив Сiгiзмунд.

– Князь Острозький[9 - Князь Острозький – мова про Костянтина Василя Острозького (1526–1608), сенатора, воеводу киiвського. Одного з найбагатших i найвпливовiших вельмож в Речi Посполитiй.] пише, що вiйська нашi в Лiвонii[10 - Лiвонiя – територiя сучасних Латвii та Естонii. В перiод з 1558-го до 1583 року за контроль над цим тереном точилася вiйна мiж низкою скандинавських та схiдноевропейських держав.] потребують харчiв та пороху.

Сiгiзмунд важко зiтхнув.

– Далi.

– Короткий лист з проханням про авдiенцiю.

– Хто просить?

– Такий собi Христофор з Лемберга.

– Хто це?

– Не знаю, ваша милосте, – вiдповiв Свенсон, – пише, що ви без сумнiву згадаете його.

– Я згадаю його? Якого дiдька? Вiн додае якiсь поважнi факти?

– Нi.

– Тодi спалiть цей лист.

– Як скажете, ваша величносте… Хiба що.

– Що?

– Чоловiк цей нагадуе, що одного разу, ваша королiвська милiсть потрапили у скруту.

– В скруту?

– В полон, якщо бути точнiшим…

– В полон? Нiколи такого не…

Раптом запала тиша.

Король наморщив чоло, вочевидь болiсно щось пригадуючи.

– Нiколи такого не було, – продовжив вiн, – окрiм одного разу…

Сiгiзмунд пригадав, як рокiв десять тому втрапив у халепу на Волинi, де князь Острозький полонив його в своему замку. Власне, зробив це господар Вежi Мурованоi[11 - Вежа Мурована – iнша назва Острозького замку.] у непрямий i доволi пiдступний спосiб: знаючи про те, що король з дитинства мае страх перед пишногрудими палкими жiнками, приставив до дверей монарших покоiв гарячу волинську молодицю, якоi Сiгiзмунд боявся, мов дiдько ладану.

Така «варта» справдi виявилась надiйною. Володар великоi Речi Посполитоi не наважився переступити порiг покою, аж доки вiд ганьби його порятував оцей самий Христофор з Лемберга. До того ж через короля накликав на себе гнiв князя i заледве не поплатився головою.

– Де цей чоловiк? – кволо запитав Сiгiзмунд.

– Вiд ранку в почекальнi, – мовив Свенсон.