Король болю

Найгiрше полягае в iншому…

Вiн глибоко вдихнув i, трохи потримавши повiтря в своему хворому нутрi, зi свистом видихнув його назовнi.

– В тому, що на тронi я не залишаю нащадка, а на землi – законного сина, – продовжив Сiгiзмунд, – будь-де це стае причиною кривавого хаосу… Змов, iнтриг, убивств, якi нищать королiвство зсередини. Бiдна, бiдна моя Рiч Посполита!.. Але Бог свiдок, вже нiчим я iй не допоможу.

По обличчю короля потекли сльози. Можливо, тiеi митi вiн також усвiдомив, що гiрку його передсмертну промову про долю Польщi мовчки вислуховують похмурий швед i Христофор, який був русином з походження.

Проте, пiсля ще однiеi паузи i ще одного важкого зiтхання монарх заговорив про iнше:

– Втiм, сталося так, що, попри все, я залишаю по собi на цьому свiтi маленьке життя…

Христоф i навiть суворий вiкiнг здивовано звели брови, а король усмiхався, i усмiшка його була щасливою. Сiгiзмунд сповненим тепла поглядом дивився кудись у стелю, де, можливо, бачив щось, що приносило йому полегшення, або чийсь образ, який втiшав його у цi останнi болiснi митi.

Минуло майже чверть години, перш нiж король заговорив знову:

– І от, моi дорогi друзi, перебуваючи на смертному ложi й терплячи несамовитий бiль, я прошу вас зберегти чи порятувати мою дитину, яка нiколи й не бачила свого батька, – Сiгiзмунд перевiв погляд на своiх мовчазних слухачiв, – знайдiть це янголя i допровадьте у безпечне мiсце. А найголовнiше – збережiть таемницю. Бачить Бог, життя цiеi дитини перетвориться на пекло, щойно про наш кровний зв’язок дiзнаються моi вороги…

Дихання короля стало важким i уривчастим.

– Свенсоне, – видавив з себе монарх, – поруч з вами вiдчайдух i смiливець родом з Лемберга. Довiряйте йому, наче собi. Пiсля моеi смертi ви залишитесь розпорядником скарбу, то ж дайте цьому чоловiковi стiльки грошей, скiльки йому знадобиться…

– Буде сповнено, ваша величносте, – невпевнено вiдповiв той.

– Христофоре, вас я прошу виконати цю останню волю вмираючого короля…

Чоловiк з Лемберга напружив слух i трохи подав голову вперед, щоб краще розчути слова монарха, однак той вкотре важко зiтхнув i заплющив очi.

– Ваша величносте, – стривожено промовив Свенсон, – ваша величносте, ви чуете мене?…

Не вiдкриваючи очей, Сiгiзмунд кивнув. Тодi Христоф пiдiйшов до королiвського ложа i, ставши на одне колiно, нахилився до страждальця.