Король болю

Христоф, не повертаючи голови в iхнiй бiк, вийшов на вулицю Канонiчну. Тут вiн пiшов ще швидше, але несподiвано спiткнувся i простягся просто на загидженiй темнiй брукiвцi. Почулася добiрна львiвська лайка, яку Христоф не змiг та й не прагнув стримати.

– Будьте обачнiшим, добродiю, – промовив хтось.

Ще кiлька чоловiчих голосiв захихотiли.

– Спробуй тут… – Христоф хутко звiвся на ноги i спробував розгледiти, хто перед ним.

Навпроти сiрiло чотири силуети, один з яких видався йому знайомим.

– І що ж, вдалося потрапити на королiвську службу? – запитав той самий голос, i львiв’янин упiзнав нарештi в цiй постатi вельможного Яна Фiрлея, власника замку, в якому вони зупинялися з Софiею по дорозi до Кракова.

– Ваша милосте… – уклонився йому Христоф, – не сподiвався зустрiти вас ось так несподiвано…

– Все земне наше паломництво – суцiльна несподiванка, – по-фiлософському сказав Фiрлей, – ти, либонь, i гепнутись посеред вулицi не сподiвався.

Голоси за спиною маршалка знову захихотiли. Христоф стиснув зуби, бо вiдповiсти хотiлось зухвало й гостро.

– Не ображайся, – вгадавши його настрiй, поспiшив промовити вельможа, – жарти о такiй порi – химерна рiч. І не все слiд сприймати близько до серця. То як, дорогий Христофе, вдалося тобi отримати бодай королiвську аудiенцiю?

– Нi, ваша милосте, – вирiшив збрехати той.

– Не дивно… Зараз король допускае до себе тiльки того Свенсона i лiкарiв. Втiм, менi вiдомо бiльше…

Ян Фiрлей раптом стишив голос i пiдiйшов ближче до свого спiврозмовника.

– Наш Сiгiзмунд навряд чи доживе до ранку, – промовив вiн.

Христоф змовчав.

– Ти чув мене? – перепитав маршалок.

– Чув, ваша милосте.

– І що ж?

– Ця звiстка завдае жалю.

– Так, але я зараз про iнше… Смерть короля передчувають усi. І з усiеi Речi Посполитоi до Кракова стiкаються могутнi вельможi. Тi, хто готовий дiлити королiвську спадщину. Не треба бути провидцем, аби передбачити, що як тiльки закриються назавжди очi Сiгiзмунда, тут почнеться рiзанина. Це важлива нiч, Христофе.

Бо вже в прийдешнiй полудень буде видно, хто матиме владу, а кого втоплять у Вiслi чи втопчуть у кракiвськi вулицi. Тому кожна вправна шабля i кожне хоробре серце зараз для мене на вагу золота…

Фiрлей ухопив Христофа за плечi.

– Я заплачу тобi будь-якi грошi, якщо станеш цiеi ночi поруч i рубатимеш за моiм наказом. Ти згоден?

– Ваша милосте…

– Будь-якi грошi, – перебив його маршалок, – всi патякають про мою скупiсть, але я доведу тобi iнше.