Король болю

Крiм того, я пiду геть з цих краiв i нiкому не розповiм, як ти став заможнiшим за Сененського, – спокiйно сказав алхiмiк.

Цибульський втягнув голову в плечi i важко дихав, роздуваючи щоки.

– Ну що ж, – врештi видавив з себе власник млина, – хай буде по-твоему. Тiльки ж гляди, якщо дуриш мене…

Вiн спробував грiзно подивитися на спiврозмовника, але той вiдповiв йому палючим поглядом зелених, як у кота очей. Цибульський вiдвернувся i коротко вимовив якусь лайку. Врештi вони потисли один одному руки.

Казимир вiдтодi не працював у млинi з iншими робiтниками. Вiн приходив туди щонедiлi, коли нiкого iншого не було, i надовго зачинявся всерединi. Година за годиною, вiд ранку до ночi, алхiмiк проводив своi дослiдження, доки врештi не повiдомив, що готовий перетворити дiжку пiску на перли.

Сьогоднi мав бути цей вирiшальний день.

Казимир засукав рукави своеi мантii й урочисто пiдiйшов до свого устаткування.

– Зараз розпочнемо, – промовив вiн.

Цибульський витер спiтнiле чоло.

Вирячивши очi, вiн напружено ловив поглядом кожен рух Казимира, а той заходився методично сполучати усi рурки та змiйовики, що досi були роз’еднанi. Для власника млина це було справжньою магiею, i вiн до всього ще й боявся зайвий раз дихнути.

Врештi всi приготування було завершено, i алхiмiк пiдлив олii у пальник. Сталева колба зашипiла ще дужче, i в сiнях тепер стало нестерпно спекотно.

– Менi знадобиться твого допомога, – звернувся Казимир до Цибульського, – ось там, в курту стоiть дiжка з порохом.

Менi вiн потрiбен, щоб пришвидшити горiння. Принеси сюди.

Ігнацiй кивнув i швидко виконав прохання. Невелика дiжка опинилась поруч iз Казимиром, i той, не дивлячись, опустив туди руку.

В ту ж мить, алхiмiк закам’янiв.

– Що сталося? – стурбовано запитав Цибульський.

Казимир не вiдповiв, а тiльки тривожно зазирнув у дiжку, де застигла його рука.

– Що таке? – повторив Ігнацiй, бачачи, що Казамир несподiвано зблiд, наче смерть.

– Це не порох, – вимовив урештi вiн.

– А що ж?

– Пiсок.

– А де тодi порох?

Алхiмiк перевiв погляд на свiй апарат. Інша, така сама на вигляд дiжка, була мiцно закрiплена над сталевою розпеченою колбою, що вже стугонiла вiд нагрiвання. Саме в цiй дiжцi був порох, а мав бути пiсок!

– Рани Господнi! – закричав Казимир i, вхопившись обома руками за дiжку, спробував ii зiрвати.

– Бiсiв п’яниця! Ти з похмiлля все переплутав! Сучий сину! – заверещав Цибульський.