Лемберг. Візит доктора Фройда

– Ви хоч раз бачили в руках убивцi якесь знаряддя?

– Нi, щиро кажучи…

– Тодi звiдки ви знаете, що у снах вас, скажiмо, не гвалтують?

– Бо я точно знаю, що мене вбивають… чорт забирай… Що ви верзете?

Нiманд вiдчув, як у нього починають дрiбно тремтiти руки, а далi й здригатися плечi. В очах несамовито запекло, а до горла пiдкотив гiркий тягучий клубок. Ще мить, i Якуб розридався, мов дитина, а далi, випустивши з рук напiвпорожню чарку, осунувся на пiдлогу. Тут, коли тiло його повнiстю розслабилось, чоловiк заридав так голосно, що у вiтальню вбiгла перелякана Грета i скрушно заламала своi довгi кiстлявi руки.

Когер знаком наказав iй вийти. Щойно жiнка знову зникла за дверима, вiн розпластався поруч з Якубом i, заклавши руки за голову, вперся поглядом у важку кришталеву люстру над ними.

– То з чим пов’язане ваше зацiпенiння посеред дороги, як гадаете? – запитав вiн, коли гiсть трохи затих.

– Менi здалося, я бачив цю частину вулицi у своему снi, – вiдповiв той, – здаеться, саме тут мене останнього разу вбили.

– Як цiкаво, – знову повторив психiатр.

– І не кажiть. Надзвичайно цiкаво…

Якуб, трохи прийшовши до тями, сiв на пiдлогу i пiдiбгав пiд себе ноги.

– Ви зверталися з цим до лiкаря? – запитав його Когер.

– Так. Вiн порадив менi переiхати.

– Як звали цього фахiвця?

– Доктор Крауц, здаеться…

– Вiн дурень, цей Крауц.

Якуб мовчки поглянув на свого лежачого спiврозмовника.

– Вам потрiбна допомога справжнього знавця цiеi справи, – продовжив той, – i, здаеться, я знаю, хто вам зможе допомогти…

Когер пiдвiвся з пiдлоги i вправними рухами поправив костюм.

Тодi пiдiйшов до секретера i хвилину покопирсався в шухлядi. Врештi, знайшов там якусь вiзитку.

– Ось, – промовив психiатр i неквапними кроками повернувся назад, – вiзьмiть…

Якуб звiвся на ноги i, взявши картку, мовчки прочитав на нiй: «Д-р Зигмунд Фройд. Психоаналiтик. Вiдень, Бергассе, 19».

– Я чув про пана Фройда, – сказав Якуб уже вголос.

– Так, доктор досить вiдома особистiсть.

– Гадаете, вiн знайде для мене час?

– Якщо я напишу записку, то знайде, – сказав Когер, озираючись на секретер, у пошуках письмового приладдя. Чорнильниця, пера i папiр стояли там на своему мiсцi.

Психiатр сiв за стiл i, трохи подумавши, вивiв на аркушi кiлька зграбних рядкiв.

– Впевнений, ваш випадок його зацiкавить, – додав вiн, складаючи свою записку вчетверо. – Завтра п’ятниця… Думаю, о шостiй вечора вiн зможе вас прийняти. Цей час завжди за мною.