Лемберг. В’язниця душ

– Коли збираеться цей «Клуб любителiв мистецтва»? – запитав у нього комiсар.

– Щосереди, моi панове, ввечерi, – вiдповiв той.

– І ви тодi зачиняете кав’ярню?

– Така домовленiсть, – кивнув господар.

– Скiльки тут примiщень? – знову запитав Вiстович.

– Ще один зал i пивниця.

– І ви присутнi пiд час засiдань клубу?

– Звичайно, я особисто iх обслуговую. Подаю вечерю, готую каву…

– А вам усюди дозволено заходити? – не вгавав комiсар.

Ресторатор знизав плечима.

– Часом до пивницi приносять якiсь рiдкiснi i дорогi полотна.

Самковський не стримав кривоi посмiшки. Мiж тим комiсар, озирнувшись довкола, аби переконатись, що в такий раннiй час вони тут справдi першi вiдвiдувачi, сказав:

– Нам потрiбен список усiх членiв клубу за весь час.

– Не знаю, чим вам зарадити, – дещо нахабно вiдповiв знервований допитом ресторатор.

Ад’юнкт очiкував, що його шеф зараз видасть якусь погрозу, але той сховав руку в кишеню i дiстав звiдти гаманець.

– Це за каву i пляцки, – сказав комiсар.

Господар кав’ярнi вперше посмiхнувся щиро:

– Я принесу панству решту, – мовив вiн i спробував вiдiйти, проте Вiстович його стримав, а потiм поклав на стiл ще кiлька банкнот. Його виразний погляд нагадував про недавне прохання.

– Можливо, я пригадаю декого i зможу скласти пану список… – невпевнено мовив ресторатор.

Ще десять крон змусили тепер його роззирнутися, аби переконатись, що в такий раннiй час цi двое – його единi клiенти.

– Ну, гаразд, – господар сховав грошi, – вам пощастило, бо вони лишили менi на зберiгання деякi документи i серед них книгу, де записанi iмена всiх учасникiв за всi роки.

Сказавши це, вiн попросив полiцiянтiв iти слiдом за ним. У вузькiй кiмнатцi, схований подалi вiд чужих очей, серед рiзноманiтного мотлоху стояв старий креденс. З нього ресторатор дiстав усе, що обiцяв.

– Мусите переглянути все тут, я не можу дати iх вам з собою, – рiшуче сказав господар.

Вiстович i Самковський неохоче сiли за старий стiл. Документи свiдчили про купiвлю деяких творiв мистецтва. Зокрема картин, десятка скульптур i кiлькох старовинних пiдсвiчникiв. Записи про учасникiв клубу починалися з 1870 року, тож робота очiкувалась довгою. Нарештi Вiстович радiсно тицьнув пальцем у пожовклу сторiнку. Серед прийнятих до клубу в 1888 роцi значився також iнженер Франц Тепфер.