Лемберг. В’язниця душ

За мить iх чекало ще одне вiдкриття: у 1901 роцi до «Клубу любителiв мистецтв» було прийнято Алоiзу Вольфович.

– Усе сходиться, – радiсно прошепотiв Самковський, – убивця i жертва були в одному клубi, який тiльки на позiр мистецький… Отже, вони обое мали тi самi схильностi. І вже точно були знайомi ранiше, анiж про це говорить Тепфер.

– Мiж записами рiзниця в тринадцять рокiв, – заперечив комiсар, – вони могли й не зустрiтися. У 1888 роцi Тепфер працював над накриттям Полтви i повернувся до Вiдня вже у 1889-му.

– Вiн мiг бути у Львовi й пiзнiше. Наприклад, через три або й п’ять рокiв…

Самковський нервово знизав плечима. Вiн був готовий вiдстоювати свою теорiю до кiнця навiть перед шефом.

Акуратно занотувавши все, що було потрiбно, полiцiянти вiддали документи власнику кав’ярнi i попрощалися з ним, попередивши про те, що можуть невдовзi повернутися. Той, вочевидь не вельми цьому зрадiвши, тiшився, що бодай тепер iх здихався.

У дирекцiю львiвськоi полiцii з деяким запiзненням прибув, як i обiцяв, професор Аркадiуш Тофiль. Доки на нього чекали, Вiстович встиг ще раз допитати Тепфера.

– Якого дiдька ви не зiзнались, що були у Львовi ранiше? – рiзко запитав комiсар.

– Ви не запитували п-п-п-про ц-це, – вiдповiв iнженер.

Йому вже було краще, але чомусь трясло, як у пропасницi. Доктор Фельнер пояснював це нервовим перенапруженням.

– Пiсля 88-го року ви ще сюди навiдувались? – знову запитав Вiстович.

– Ще од-д-дин раз… Здаеться, в 95-му…

– І тодi познайомились з Алоiзою Вольфович?

– Нi, я познай-й-й-йомився з нею в Б-б-баденi!.. – iнженер майже закричав.

– Принесiть йому коца! – гаркнув Вiстович, i капрал з сусiдньоi кiмнати, зайшовши, тицьнув Тепферу якесь дрантя.

Той подякував i накрив ним плечi.

– Уже там, в Австрii, з’ясувалось, що я бачив ii рисунки в «Клубi любителiв мистецтва», – продовжив iнженер, – ви ж i про клуб знаете, правда?

– Знаю, – вiдповiв комiсар, – як i те, чим займаються його учасники.

Тепфер густо почервонiв.

– Ми справдi торкалися делiкатних тем пiд час засiдань. Наприклад, оголенi тiла в живописi… Я не буду бiльше нiчого вiд вас приховувати…

Вiстович сердито загасив цигарку.

– Не клейте дурня, Франце! Я знаю набагато бiльше про цей клуб…

До кiмнати зайшов професор у супроводi Самковського та полiцiйного лiкаря.