Лемберг. В’язниця душ

Проте психи з таким завзяттям лупцювали практиканта, що не звернули на Вiстовича жодноi уваги або ж просто не почули. Побоюючись за життя ад’юнкта, комiсар витягнув з кишенi «Гассера» i вистрiлив у повiтря. Це подiяло миттево: нападники вiдскочили убiк, а бiдолашний Самковський спершу поповз, а як тiльки вiдчув сили, звiвся i побiг до свого рятiвника. У нього був розбитий нiс i кровила брова саме над тим оком, пiд яким Вiстович кiлька днiв тому поставив синець.

Психи завбачливо трималися поодаль, але раптом несподiвано збадьорились i з диким завиванням пiднесли мiтли догори.

За мить полiцiянти зрозумiли, в чому була причина iхнiх радощiв. З протилежного боку лiкарнi до них надходила пiдмога: ще двое таких самих типiв з такими ж мiтлами. Вiстович i Самковський потроху опинялись в оточеннi.

Не чекаючи подальшого розвитку подiй, комiсар знову звiв догори «Гассера», але перш нiж вiн натиснув на гачок, одне з вiкон на першому поверсi вiдчинилося i в ньому з’явилася лиса, мов колiно, голова, а далi – могутнi плечi.

– Якого дiдька ви тут робите? – крикнув з вiкна лисий i, не дочекавшись вiдповiдi, вилiз на пiдвiконня, а потiм зiскочив на землю. Вiн був одягнений у бiлий халат, отже, полiцiянти нарештi зустрiли кого треба. Слiдом за ним через вiкно до них вилiз ще один добродiй у бiлому. Вони роззирнулись довкола i хутко розiйшлися у рiзнi боки заспокоювати кожен свою пару вар’ятiв з мiтлами.

Вдалося це не одразу. Тi, вiдчуваючи бойовий запал, щоразу поривалися кинутися на чужинцiв i завершити свою справу.

Врештi, iх пригостили цигарками, i курiння подiяло на них заспокiйливо. Вони перестали жестикулювати i навiть продовжили замiтати дорiжку. Чоловiки в бiлому пiдiйшли до полiцiянтiв.

– Якого дiдька вам тут потрiбно? – знову запитав лисий.

– Шукаемо доктора Тофiля, – пояснив комiсар, не вiдчуваючи жодноi вдячностi до нього i його колеги.

– Вам слiд було б зайти з парадного входу…

Лисий уважно придивився до Вiстовича i Самковського.

– А хто ви, власне, такi?

– Ми з полiцii, – коротко пояснив комiсар, дiстаючи з кишенi свiй документ, – доктор Тофiль – наш консультант.

Вiн перевiв погляд на ад’юнкта, що тривожно обмацував писок, передчуваючи появу там нового синця, поряд з тим, якого отримав вiд шефа. Його плащ був брудний, зiм’ятий i обвiшаний мокрим листям, проте це турбувало практиканта значно менше.

– Я доктор Хшижевський, – представився, нарештi, лисий, – а це мiй помiчник Ядель.