Лемберг. В’язниця душ

Комiсар зручно вмостився за столиком готельноi ресторацii i запалив цигарку.

Якщо нiхто не приходив до неi з вулицi, значить, убивця мусив поселитись тут у той самий день. А виiхати…

Вiстович раптом гарячково став вивчати список i знайшов тiльки одного постояльця, котрий винайняв номер учора ввечерi, а виселився сьогоднi о шостiй ранку, одразу пiсля вбивства! Поруч з iменем Франц Тепфер було дописано: «Замовити квиток до Вiдня на недiлю 12 вересня…» Цiлком iмовiрно, що цей Тепфер i е вбивця, який тiкае просто з-пiд носа львiвськоi полiцii.

Комiсар скочив з мiсця i кинувся до рецепцii. Там усе ще була та сама брюнетка, але цього разу Вiстовича цiкавило тiльки ii обличчя.

– Слухаю пана, – сказала вона.

– Хто замовляв квиток до Вiдня ось цьому добродiю?

Комiсар тицьнув пальцем у список.

– Пану Францу Тепферу замовила я…

– Як ви це зробили?

– Задзвонила на двiрець i попросила залишити мiсце першого класу на це iм’я, – пояснила дiвчина.

– А у вiдповiдь вам назвали вагон i номер купе? – гарячково запитав комiсар.

– Так.

– Чудово, а тепер скажiть його менi. – Вiстович дiстав з кишенi записник i недогризок олiвця.

Дiвчина зазирнула в списки i швидко продиктувала:

– Четвертий вагон, прошу пана, i купе номер два.

– Розумниця, – промовив з вдячнiстю комiсар i потягнувся до телефонного апарата.

За кiлька хвилин вiн попросив з’еднати його з двiрцевою полiцiею.

– Говорить комiсар Вiстович! – гаркнув вiн у трубку ще за пiвтори хвилини.

 – Пане майоре, якщо не помиляюсь, вiденський поiзд вiдходить о пiв на одинадцяту?… Так? Слухайте уважно, у четвертому вагонi, в купе номер два, сидiтиме злочинець… Так!.. Ім’я: Франц Тепфер… Я також виiжджаю…

Комiсар поклав слухавку i хутко подався до дверей.

– Накажiть не прибирати номер, в якому жив цей Тепфер! – гукнув вiн наостанок.

Опинившись на вулицi, комiсар щодуху кинувся у порожнiй фiакр i вирушив на двiрець, де за якихось чверть години зi Львова до столицi мав вирушити потяг.

Вiстович вiдчував неймовiрний азарт. Куди й подiвся його паскудний вранiшнiй настрiй. Передчуття того, що по гарячих слiдах вдасться впiймати вбивцю, причому йому одному, грiло, аж розпiкало нутро. Без сумнiву, за двадцять рокiв роботи в полiцii вiн i без того заслужив на пiдвищення, а пiсля цього випадку у директора не залишиться аргументiв для вiдмови.