Цікаво про фінанси

Як же нам оптимально розпорядитися ресурсами i максимально задовольнити потреби?

Над розв’язанням цього завдання вже тисячолiття безуспiшно ламають голову науковцi.

Homo economicos був спочатку непомiтною тiнню homo sapiens, поступово поглинаючи його дедалi бiльше. Практично все, чим ми пишаемося як досягненнями цивiлiзацii, можна назвати продуктом економiки – палаци й парки, можливiсть зв’язатися з людиною через океан за частку секунди i розплатитися банкiвською карткою, лiтаки й автомобiлi, космiчний туризм i навiть пакетики з чаем.

Але повернiмося до витокiв економiчноi думки i спробуймо простежити за ii еволюцiею.

Аристотель i Платон висловилися, мабуть, про все, тому почнiмо з них.

Аристотель розрiзняв так званi економiку i хрематистику.

Економiка – цiлеспрямована дiяльнiсть зi створення благ, необхiдних для природних потреб людини.

Хрематистика – наука про збагачення, мистецтво накопичувати багатство (грошi i майно).

Такий подiл немов пiдкреслюе бажаний аскетизм економiки – задовольнити лише природнi потреби.

Але ми пам’ятаемо, що потреби е безмежними. Спочатку людина каже: «Менi потрiбна квартира й машина. І все. Бiльше нiчого не треба». Якщо це з’явилося, то: «Все-таки квартира мае бути бiльшою. І дiтей треба вивозити на природу. Ще замiський будиночок». Якщо i з цим склалося, то часто: «А ще яхта. Маленька». А потiм велика, потiм гелiкоптер, палац, лiтак… Бiльшiсть все-таки не мае «стоп-крана бажань».

Тому подiл Аристотеля виявився умовним.

Тепер щодо Платона. Вiн вважав, що «люди вiд народження вiдрiзняються одне вiд одного тим, хто з них мае талант до тiеi чи iншоi справи». Раз так, то саме подiл працi (кожен робить свою частину, те, що вмiе найкраще) е основою економiчного процвiтання. Грошi для Платона – лише засiб обмiну, а не збагачення i накопичення, зайвi грошi Платон пропонував вилучати. Накопичувати, вважав вiн, можна лише конкретнi матерiальнi речi.

Придивившись уважнiше до iдей Платона та Аристотеля, побачимо, що вже тодi постало питання, яке досi хвилюе суспiльство. Це спiввiдношення мiж свободою i справедливiстю. З одного боку, давнi фiлософи намагаються надiлити людей свободою – в пошуку талантiв, в успiшнiй дiяльностi, з iншого – нiбито ставлять бар’ери надмiрному збагаченню, що само собою вже обмежуе свободу. Дилему первинностi свободи або справедливостi не розв’язано й донинi.