Невгамовний час

Невгамовний час

Борис Байков

Ти посмiхнись, прокинувшись зрання, Бо ще на день подовжилось життя, Яким би не було б воно, тримайся! Бо iншого знайти не сподiвайся! Смiх, так само, як i жарт? це чисте задоволення. Смiх захищений в iм’я життя. А життя захищаеться за допомогою смiху! Таким чином смiх та життя единi! Б. Спiноза

Борис Байков

НЕВГАМОВНИЙ ЧАС

Гуморески

ВЕЧОРНИЦІ

Якось iдучi з роботи, Василь Мефодiйович Диваченко натрапив поглядом на афiшу невiдомого йому клубу «Кому за 30».

Саме цей клуб, як на диво, запрошував усiх громадян, бажаючих iще знайти собi супутника, або супутницю життя. Обмацавши очима кiлька знайшов те саме Ельдорадо, якого вже давненько пiдшуковував. Виплекана в душi мрiя про нове одруження раптом бiлою чайкою здiйнялася над ним та потягла мерщiй його додому, щоб вчасно пiдготуватися до цього вiзиту. Увечерi наступного вихiдного, причепурившись перед дзеркалом та зiбравши у собi усi залишки чоловiчого духу, попрямував вiн у вищеназваний клуб. Вiн смiливо переступив порiг цього закладу, не маючи жодноi уяви про тамтешнi засоби знайомств. Першi почуття вiд побаченого ним у актовiй залi якось несподiвано нагадали йому той урочистий ранок, коли батьки його силомiць притягли вперше до дитячого садка. Отже вiн знiяковiв, а точнiше казати, злякався, бо залишився наодинцi з неймовiрною кiлькiстю представниць слабкоi статi. Стоячи коло вхiдних дверей Василь Мефодiйович безпорадно оглядався, шукаючi у залi представникiв чоловiчоi статi. Нарештi вiн угледiв iх у протилежному кiнцi зали, де вони осиротило пiдпирали колони будiвлi. Диваченко швидко наблизився до них i теж пiдпер ще не зайняту колону.

– Якi вони всi милi! – подумав вiн, оглядаючи численнi жiночi постатi, – просто очi розбiгаються! Не можна i уявити, що усi цi жiнки тiльки i мрiють про супутника життя!

Та невдовзi пролунали звуки вальсу. Чоловiки, звичайно, запросили жiнок до танцю. Але Василя Мефодiйовича такий початок вечорниць аж нiяк не радував, бо вiн його не передбачав.

Вiн чомусь розраховував на якiсь новi, незнайомi йому засоби знайомств, та мiркувати зараз було вже пiзно. Як треба запрошувати жiнку до танцю? Як ii тримати, щоб не вислизнула? Про що розмовляти з нею та куди дивитись пiд час танцю? Усi цi питання зненацька лягли на нього важким тягарем неминучостi. Василь Мефодiйович стояв вже, мабуть, хвилин iз десять осторонь танцюючих бiля своеi рiдноi колони, не маючи мужностi розлучитися з нею.