Всяка-всячина

Всяка-всячина

Борис Байков

У дiтей е власна здатнiсть бачити, думати та вiдчувати, тож нема нiчого божевiльнiшого, нiж бажати замiнити дитячий свiтогляд нашим дорослим. Ж. Ж. Руссо.

Борис Байков

Всяка-всячина

Казка про те, як Котик-Бурмотик провчив хитру лисицю

Жив собi на свiтi чорний котик за прiзвищем Бурмотик. А прозвали його так за те, що майже повсякчас щось собi бурмотiв пiд нiс: «Мур-р-р, м-р-р!». І от з деякого часу стало нашому Бурмотику дуже сутужно з iжею у дворi, де вiн досi мешкав, i де жили iще багато його одноплемiнникiв.

Через те вирiшив якось котик Бурмотик розпочати собi мисливський промисел у сусiднiй лiсовiй хащi. Спочатку все було напрочуд вдало.

Здебiльшого котику доводилося задовольняти себе що найменше дрiбними мешканцями лiсу: мишами та пташками. Бо на крупнiшу дичину мiсця у лiсовому мисливствi були вже зайнятi ще до прибуття Бурмотика. І був наш «мисливець» вельми задоволений своiм життям-буттям.

Та через деякий час почав котик iз великим подивом помiчати, що здобута ним та прихована про запас iжа стала кудись зникати.

Це таемниче явище дуже засмучувало щасливе iснування котика, бо часто-густо залишався через те без вечерi.

Став тодi Бурмотик думати-гадати, як того злодiя упiймати. І от наступного дня пiшов вiн до лiсу та упiймав собi, як i завше, маленьке мишеня. Але на вiдмiну вiд минулих разiв, Бурмотик нiчим його не скривдив, а тiльки прив'язав до мишенятка мотузку, щоб воно нiкуди не змогло втекти.

А сам сховався у хащi та почав чекати, тримаючи мотузку у пазурах.

Чекав годину, чекав другу, l ось вiн нарештi чуе, як хтось таемний пiдкрадаеться тишком- нишком до його здобичi.

Та коли той злодiй вийшов на галявину i спокiйнiсiнько ухопив котикове мишеня, то в Бурмотика вiд величезного обурення навiть i подих перехопило! Бо тим злодiем виявилася нiхто iнший, як руда хитра лисиця – лютий ворог Бурмотика. Ухопивши вмить котиковий снiданок, руда злодiйка махнула довгим хвостом та подалася собi до лiсу.

?Так от хто заважае менi полювати!?Продовжував обурюватись сам до себе Бурмотик. – Ну постривай, руда шахрайко! Я тобi зруйную назавжди потяг до злодiйства. Прийшов якось котик до свого дворового друга Полкана, що завжди захищав його вiд нападу iнших своiх одноплемiнникiв.

? Слухай, Полкане, дорогий друже, – каже Бурмотик, – у мене для тебе гарний подарунок. Розвiдав я тут неподалiк у лiсi одне зручне мiсце, де на тебе чекае завжди свiжа м’ясна кiстка.