Справа «Про страчений одяг»

 – Жiнки вигадливi й не знають мiри… Їм аби свого добитись… Точно жiнка!..

– А може, по роботi?.. Може, хто помститися хоче?.. – вони вдвох розглядали знiченого лейтенанта, як пiддослiдного кролика.

Михайло терпiв тi погляди задля дiла.

– Якщо й по роботi, то теж… панi мадам, – не здала своеi позицii Паша. – Чоловiки простiшi… Без заковик. Без блуду та iдей фiкс. Дав у морду, вибив зуба – i щасливий. Чи штахетиною по ребрах… Баба!.. Злiсна молодка!.. Уперта!.. Мстива!.. Не iнакше… Ти, Михайле, перебери й посортуй iх!.

. Що з якою було… Та й сам побачиш!..

– Не знаеш ти мужикiв!.. Бувають такi, що гiрше примхливоi тiтки, – не пiдтримав ii характеристик Артем. – Не збивай нас з праведного путi!..

– Винятки пiдкреслюють типаж, – глибокодумно вторила йому дружина. – Борщ теж може не вдатися. Але вiд того не перестаеш розумiти, у чому його смак… Чую почерк жiнки та й годi!.. Вiдьми, як ти кажеш!.. З початковим замахом!.. Ще не досвiдченоi…

– Упiймав, Михайле?.. Ти ще в фаворi!.

. Жiнки за тобою табунами бiгають та на борщi пересоленому гадають, – порадував напарника саркастичний Нагорняк. – Тримай форму!.. Полковник он двадцять один раз на турнiку пiдтягуеться… І тебе ганяе з решетом по воду.

– Годi буде!.. А то я вже злякався, – зворухнувся нарештi опер i поклав шелестливий кiтель на стiл. – Загралися тут… Як кошенята!..

– Хто б нам прочитав те злiсне послання?.. – питально звернувся Артем до молодоi дружини. – Воно щось значить, правда?.

. Знаеш таких умiльцiв у Грушцi?..

– Ну… Бабок багато, але толку з них мало, – задумалась Пашка. – Заробляють на хлiб з маслом… Або з нудьги. А от щоб… масштабно… по-ворожбитському… по-вiдьомському… То тiльки Ликера Бунька. Вона у нас на весь край… перша вiдьма. Баба Яга. Бiля ворiт хрестяться… Бо може… пристати… на мiтлi слiдом прилетiти!..

– Ой, злякався! – вiйнув бензиновими випарами по кафе напарник. – А мiтлою по срацi?..

– Де живе ця Ликера Бунька?.. – Артем знiчев’я погодився, бо треба таки кудись iти, щось дiяти, для такоi дивноi справи пiдiйде й Баба Яга, на смiх курям, якщо iнших варiантiв катма.

– На Вiльховецькому хуторi. За Грушкою… Щось менi, хлопцi, за вас… тривожно, – спiвчутливо похитала головою Паша. – Самi пхаете своi шиi…

– Не бiйся!.. Прорвемось!.. – звiвся рiшучий Нагорняк. – Поiхали, бо чари засохнуть!.. Прилипнуть!.. Потiм не вiдiрвеш…

– А як же пиво?.. – невдоволено встав за ним напарник.