Справа «Про страчений одяг»

У кабiнетi Пiонтковського набурмосений, не вiд свiту цього, Микола Іванович смикав себе за прокуреного вуса, стукав порожньою люлькою по столу, нiби генералiсимус перед вирiшальним боем, над ним нависав стурбований прокурор – обидва розглядали порiзаний, порваний, посiчений, потятий, покроений, пошматований ножицями чи вовчими зубами – на дрiбну ялинку – полковничий кiтель iз погонами. Слiдчий i собi мовчки витрiщився на те дрантя.

– Якi люди!.. І без охорони!.. – вигукнув Артем до полковника замiсть вiтання.

– А ти що думав?.. В окремi… екзотичнi… мiсця начальство пiшки ходить, – не полiз за словом у кишеню гiсть.

– Агiй!.. Миколо Івановичу, притримайте язика! – обiрвав iхне дружне смикання за барки районний прокурор. – Як тiльки бачу вас удвох, так зразу в мене… алергiя починаеться!.. Що це за звичка така?..

– Хм… Я його, нахабного… – спробував щось вiдповiсти полковник, але прокурор обiрвав:

– Ближче до тiла!.. Чи то пак, до вашого френчу…

– Гаразд… Отака, друзi, лиха оказiя! – розправив перед собою порiзаний френч начальник мiлiцii.

– Коханка помстилася?.. – тямуще кивнув на знищений мундир молодий слiдчий.

– Не вправляйся!.. Ловелас хрiнiв!.. – гаркнув полковник i блиснув золотим зубом. – Моi коханки… якщо й були… давно вже… квалiфiкацiю… втратили. Тут якась iнша бiда ножицями попрацювала… Щоб ii на вiтряки понесло!.

– Розкажiть до ладу, – районний прокурор сiв у робоче крiсло.

– Та ж кажу!.. – неслухняно настовбурчив рудi вуса начальник мiлiцii. – Удосвiта вiдчинив дверi – i до турнiка!..

– Овва!.. Ви на турнiку займаетесь?.. – здивовано перебив Артем.

– А ти що думав?.. Мiшком висю?.. Вишу?.. – порадував прокурорських своею формою Микола Іванович. – Двадцять один раз пiдтягуюсь!.. Потiм пiдтюпцем округ подвiр’я… Щоб люди не глипали.

– Казали ж: усе, хлопцi, за посаду не тримаюся, – нагадав Артем давню клятву полковника зцiдити у знайомого ескулапа собачу кров i пiти у вiдставку.

– А до чого тут посада?.. – Ковтун позирнув на слiдчого, як на недолугого хлопчака. – У здоровому тiлi…

– … мертвi бджоли не гудуть, – буркнув казна-що Олексiй Олексiйович i нетерпляче пiдiгнав. – Агiй!.. Не можете ви без… гризнi. Ближче до теми!..

– Ну от… Пiдтягнувся й бiжу дорiжкою, – продовжив оповiдь спортивний начальник мiлiцii.