Економіка XXI: країни, підприємства, людини

Взявши за основу трудову теорiю вартостi Адама Смiта i гегелiвський фiлософський принцип iсторичного розвитку суспiльства, Карл Маркс народжуе великий труд, який смiливо можна зарахувати до найвпливовiших у розвитку людства.

Логiка Маркса полягае в наступному.

Що е додана вартiсть? Ми взяли дошки, цвяхи i зробили з них стiлець. Цей стiлець мае додаткову вартiсть, яку створила людська праця. Наприклад, дошки i цвяхи коштували 10, а готовий стiлець – 25. Тобто 15 створено людиною, а подiлено мiж нею (зарплата) i капiталiстом (прибуток).

Маркс вважав, що таке привласнення результатiв чужоi працi е несправедливим.

– Але ж робочий використовував засоби виробництва? – запитали в Маркса. – А вони належать капiталiстовi.

– Правильно, – вiдповiв Маркс. – Цi засоби виробництва – упредметнена праця. Вони були створенi працею робiтникiв, а капiталiст iх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартiсть.

– А як же земля? Посадили в землю зерно – отримали урожай.

– Земля робить свiй внесок у створення вартостi, як i праця людини. Оскiльки людина землю не створювала, то i привласнити собi цю частину вартостi не може.

Маркс також гадав, що крах капiталiзму неминучий.

Його iдеi були настiльки чiткi й логiчнi, настiльки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцiнити. У той самий час будь-якi iдеi, перетворюючись на iдеологiю, стають небезпечними.

Так, про французьких «марксистiв» 70-х рокiв XIX столiття вiн сам говорив з iронiею: «Я точно знаю, що я не марксист».

І все ж таки – чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його iдеях суспiльство не вiдбулося?

Скорiш за все, вiн не взяв до уваги iншi фактори – пiдприемницьку iнiцiативу i людську винахiдливiсть. Часто сама iдея, iнiцiатива виявляються важливiшими, нiж сам продукт. Проблема марксизму – у вiдсутностi нацiленостi на прогрес. Ми можемо оцiнити фiзичну працю, але як оцiнити внесок генiальноi iдеi, яка потiм стала продуктом? У сучасному свiтi це ще очевиднiше.

Якщо ми вiримо, що той чи iнший бренд символiзуе надiйнiсть, то готовi заплатити за це додаткову цiну. Якщо втрачаемо вiру, то i вартiсть падае. По сутi, ми самi надiляемо продукт цiннiстю. Наша iррацiональна основа виявляеться сильнiшою за аналiтичний пiдхiд до визначення вартостi. Маркс нiяк не мiг припускати, що написи Sony або Toyota самi по собi можуть «продавати» технiку або автомобiль дорожче. Уявiть собi два абсолютно однакових автомобiля.