Три мушкетери

– І ця таемничiсть применшуе мою привабливiсть?

– Зовсiм нi, навпаки, ви стаете ще чарiвнiшою.

– Якщо так, дайте менi спертися на вашу руку.

– Охоче. Що тепер?

– А тепер проведiть мене.

– Куди?

– Туди, куди я йду.

– Але куди ви йдете?

– Ви побачите, бо проведете мене аж до дверей.

– Менi зачекати на вас?

– Це буде зайвим.

– То ви повертатиметесь самi?

– Може – так, може – нi.

– Але хто пiде проводжати вас, чоловiк чи жiнка?

– Ще не знаю.

– Але я дiзнаюся!

– Як?

– Я зачекаю i побачу, з ким ви вийдете.

– У такому разi – прощайте!

– Чому ж?

– Я бiльше не потребую ваших послуг.

– Але ж ви самi просили…

– Допомоги дворянина, а не нишпорки.

– Це надто жорстоко з вашого боку.

– Як називають того, хто стежить за людиною всупереч ii волi?

– Безтактним.

– Це слово надто м’яке.

– Гаразд, панi. Я бачу, що доведеться виконувати всi вашi бажання.

– Чому ж ви не скористалися з нагоди, щоб вiдразу виконати одне з моiх бажань?

– Я каюся.

– Ви справдi каетесь?

– У цьому я не зовсiм певен… Але я певен в iншому: я можу твердо обiцяти вам виконати все, що вам заманеться за умови, коли ви дозволите менi провести вас до того мiсця, куди ви йдете.

– І потiм ви мене залишите?

– Так.

– І не станете чекати, поки я вийду, щоб простежити за мною?

– Нi.

– Слово честi?

– Слово дворянина!

– Тодi берiть мене пiд руку – й ходiмо!

Д’Артаньян охоче виконав цей наказ, i панi Бонасье, усе ще тремтячи вiд пережитих хвилювань, мiцно схопилася за його руку.

Так вони дiйшли до кiнця вулицi Лагарп. Тут, як здалося д’Артаньяновi, панi Бонасье знову завагалася, як це було ранiш на вулицi Вожирар, але потiм за якимись, вiдомими тiльки iй, ознаками, очевидно, знайшла потрiбнi дверi.

– Ну от ми й прийшли, – сказала вона, пiдходячи до цих дверей. – Я вам безмежно вдячна за те, що ви опинилися поряд зi мною i допомогли менi уникнути всiх небезпек, на якi я могла наразитись, якби була сама.

Але настала хвилина виконати вашу обiцянку. Я прийшла туди, куди менi було потрiбно.

– А на зворотному шляху вам нiчого буде боятися?

– Хiба що грабiжникiв.

– А грабiжникiв, значить, ви не боiтеся?

– А що вони можуть у мене взяти? Я не маю при собi анi гроша.

– Ви забуваете про чудову гаптовану хусточку, прикрашену якимсь вензелем.

– Я не розумiю, про що ви?

– Я кажу про хусточку, яку я пiдiбрав бiля ваших нiг i поклав вам у кишеню.