Три мушкетери

– Що вам треба, добродiю? – спитав, вiдступаючи на крок, мушкетер, з iноземного акценту якого д’Артаньян зрозумiв, що одне з його припущень виявилося помилковим.

– Це не Арамiс! – вигукнув вiн.

– Нi, добродiю, не Арамiс. І оскiльки, судячи з вашого вигуку, ви помилилися, я прощаю вас.

– Ви прощаете мене? – перепитав д’Артаньян.

– Так, – вiдповiв незнайомець. – Тому дозвольте пройти, коли у вас немае до мене нiякоi справи.

– Це так, добродiю, – сказав д’Артаньян, – у мене справа не до вас, але до вашоi дами.

– До моеi дами? Ви ж не знаете ii! – здивувався незнайомий.

– Ви помиляетесь, добродiю, я ii знаю.

– Он як! – зауважила з докором панi Бонасье. – Ви дали менi слово дворянина i вiйськового, i я сподiвалася, що цього цiлком досить!

– Але… – знiчено промовив д’Артаньян, – ви обiцяли менi…

– Обiпрiться на мою руку, панi, – запропонував iноземець, – нам треба йти.

Але д’Артаньян, приголомшений i принижений, продовжував стояти, схрестивши руки на грудях, перед незнайомим та панi Бонасье.

Мушкетер ступив уперед i рукою вiдсторонив д’Артаньяна.

Д’Артаньян вiдскочив назад i вихопив шпагу. Тiеi ж митi iноземець блискавично вихопив свою.

– Заради святого неба, мiлорде! – скрикнула панi Бонасье, кидаючись мiж ними й руками хапаючи iхнi шпаги.

– Мiлорд! – скрикнув д’Артаньян, у головi якого сяйнув несподiваний здогад. – Мiлорд!.. Пробачте, добродiю… Невже ви…

– Його свiтлiсть герцог Бекiнгемський, – стиха мовила панi Бонасье.

– Мiлорде, панi, прошу вас, вибачте!.. Але ж я кохаю ii, мiлорде, i я ревнував. Ви знаете, мiлорде, що значить кохати! Вибачте, i смiю запевнити вас, що я ладен вiддати свое життя за вашу свiтлiсть!

– Ви славний юнак, – сказав герцог, простягаючи д’Артаньяновi руку, яку той шанобливо потиснув. – Ви пропонуете менi своi послуги – я iх приймаю. Йдiть за нами до Лувру i, коли помiтите, що хтось за нами стежить, убийте цього негiдника.

Взявши шпагу в руку, д’Артаньян пропустив панi Бонасье й герцога на двадцять крокiв уперед i пiшов назирцi за ними, ладен i справдi вбити на мiсцi кожного, хто посмiв би посягнути на життя благородного i вишуканого мiнiстра Карла I.

Та, на щастя, молодому героевi не трапилося цього вечора нагоди довести герцогу свою вiдданiсть, i молода жiнка разом з красенем мушкетером без усяких пригод дiсталися Лувру, куди iх впустили через хвiртку навпроти вулицi Ешель.