Три мушкетери

Проте це був лише вступ. А далi комiсар докладно розповiв переляканому галантерейниковi про необмежену владу пана кардинала, цього неперевершеного мiнiстра, цього переможця всiх колишнiх мiнiстрiв i взiрця для мiнiстрiв майбутнiх, силi якого нiхто не може протистояти безкарно.

Закiнчивши другу частину своеi промови i свердлячи яструбиним поглядом бiдолашного Бонасье, комiсар запропонував йому подумати про серйознiсть його становища.

Цi мiркування не змусили галантерейника напружувати розум: вiн усе вже давно обмiркував.

Вiн проклинав той день i годину, коли пановi де Ля Порту спало на думку одружити його зi своею хрещеницею, i особливо ту хвилину, коли ця хрещениця стала кастеляншею королеви.

Основою вдачi пана Бонасье був глибокий егоiзм, що поеднувався з надзвичайною скнарiстю, приправлений неймовiрним боягузтвом i малодушнiстю. Кохання, яке вiн вiдчував до молодоi дружини, було почуттям другорядним i не могло протистояти тому ницому, що ми про нього тут згадали.

Тому пан Бонасье довго не думав, що вiдповiсти.

– Пане комiсар, – боязко почав вiн, – смiю запевнити вас, що я бiльше за будь-кого знаю й цiную заслуги його високопреосвященства, який робить нам честь, керуючи нами.

– Та невже? – недовiрливо спитав комiсар. – Ну, а коли це й справдi так, то з якого дива ви опинилися в Бастилii?

– Як я сюди потрапив, або, точнiше, за що я сюди потрапив – цього я не можу вам пояснити, бо й сам нiчого не знаю. Але напевно ж не за те, що, принаймнi свiдомо, завдав якусь прикрiсть пановi кардиналовi.

– Але ж ви вчинили злочин, якщо вас звинувачують у державнiй зрадi.

– У державнiй зрадi? – з жахом вигукнув Бонасье. – У державнiй зрадi?.. Як же людину, що ненавидить гугенотiв i духу не виносить iспанцiв, простого галантерейника можуть звинувачувати в державнiй зрадi? Ви самi подумайте, пане комiсар! Це аж нiяк неможливо!

– Пане Бонасье… – мовив комiсар, дивлячись на звинувачуваного так, нiби його маленькi оченята мали здатнiсть зазирати в найпотаемнiшi куточки свiдомостi.

 – Пане Бонасье, у вас е дружина?

– Так, пане, – вiдповiв галантерейник, затремтiвши всiм тiлом i вiдчуваючи, що зараз усе остаточно заплутаеться. – У мене е… точнiше… була дружина.

– Як це – була? Куди ж ви ii подiли, якщо вона у вас була?

– Їi викрали в мене, добродiю.

– Викрали? – перепитав комiсар. – Он воно як!

Бонасье з цього «он воно як!» зробив висновок, що справа його чимдалi, то бiльше заплутуеться.