Три мушкетери

Так говорили й чинили доблеснi воiни часiв Карла Великого[21 - Карл Великий (742–814) – франкський король з 768 року, численними завоюваннями створив iмперiю, яку очолив у 800 роцi.], яких повинна наслiдувати кожна шляхетна людина. На жаль, ми живемо не за часiв великого iмператора. Ми живемо за часiв пана кардинала, i за три днi, хоч як би ретельно ми берегли нашу таемницю, стане вiдомо, що ми маемо намiр битися, i нам перешкодять схрестити шпаги. Так… Але менi здаеться, що цi ледацюги взагалi не збираються приходити!

– Якщо ви поспiшаете, добродiю, – мовив д’Артаньян з тiею ж простотою, з якою хвилину тому вiн запропонував Атосовi вiдкласти дуель на три днi, – якщо ви поспiшаете i якщо вам хочеться поквитатися зi мною негайно, прошу вас – не соромтеся.

– І цi слова менi теж до вподоби, – сказав Атос, шанобливо вклонившись д’Артаньяновi. – Це слова людини розумноi i, безперечно, благородноi. Добродiю, менi подобаються люди вашого складу, i, коли ми не вб’емо один одного, я охоче поспiлкуюся з вами.

Справдi, в кiнцi вулицi Вожирар вималювалася велетенська постать Портоса.

– Як? – здивувався д’Артаньян. – Ваш перший секундант – пан Портос?

– Так. А ви щось маете проти нього?

– Нi, нiчого.

– А ось i другий.

Д’Артаньян подивився туди, куди вказував Атос, i впiзнав Арамiса.

– Як? – вигукнув вiн, i в голосi його був ще бiльший подив, нiж до цього.

– Це цiлком природно. Хiба ви не знаете, що нас нiколи не бачать поодинцi i що як серед мушкетерiв, так i серед гвардiйцiв, при дворi й у мiстi нас називають Атос, Портос i Арамiс, або трое нерозлучних. А втiм, оскiльки ви приiхали з Дакса чи По…

– З Тарба, – поправив д’Артаньян.

– …вам дозволено не знати цих подробиць, – закiнчив Атос.

– Слово честi, панове, – вигукнув д’Артаньян, – iмена ви собi вигадали непоганi, i ця наша дуель, якщо вона наробить великого шелесту, буде принаймнi доказом того, що ваш союз походить аж нiяк не вiд рiзницi характерiв.

Тим часом Портос уже пiдiйшов до них. Вiн помахом руки привiтав Атоса, потiм, обернувшись i впiзнавши д’Артаньяна, завмер вiд подиву.

Слiд зазначити, що Портос устиг за цей час змiнити перев’язь i зняти свого плаща.

– Так… – тiльки й змiг вiн сказати. – Що тут вiдбуваеться?

– Вiдбудеться.